Любов до рідного краю Мене млоїла, Мучила й палила


Прекрасна, яскрава, дзвінка й багатобарвна лірика Сергія Єсеніна наповнена високим патріотизмом. Про що б не писав поет це все про Росію. Вона представляється авторові те ніжною дівчиною-берізкою, то синню, що впала в ріку, те лагідної й безтурботної, те бентежної й гордої, але завжди нескінченно улюбленої

Драговини так болота,

Синій плат небес

Хвойною позолоттю

Зважує ліс

Єсеніну те саме що неозорі простори Росії, він мислить космічними масштабами, включаючи у свої вірші землю й небо. Дух захоплює від образів, якими мислить поет, від епітетів, якими нагороджує все суще. Улюбленим прийомом автора є уособлення. Він звертається до дерев і трав, рікам і озерам, степам і полям, як до близьких друзів, включаючи їх у свою довірчу розмову. Звідси особливе споріднення поета з навколишнім світом, повне злиття із природою, до яких постійно прагне автор. Якщо немає цієї гармонії, поет випробовує тугу, смуток, дискомфорт. Його друг Природа чуйно реагує на стан автора, або навпаки. Єсенін прекрасно бачить настрій навколишнього світу, уміє чуйно передати його вкрасках.

Чорна, що потім пропахнула вити! Як мені тебе не пестити, не любити Вийду на озеро в синю гать, До серця вечірня горнеться благодать. Сірим веретьем коштують курені, Глухо колишуть хлюпь очерети. Червоне багаття окровил тагани, У хмизу білі віка місяця.

Контрастні кольори створюють


внутрішню напруженість оповідання, психологізм присутній у кожному двустишье. Дивно точно й драматично передана поетом туга, що звучить у російській народній пісні, її лірична краса

Зелений і голубой традиційні кольори Росії в поетичному світі Єсеніна. Автор часто з’єднує їх, даючи як відтінки один іншого. З дитинства вихований у православній сім’ї, Єсенін не міг не знати, що блакитні кольори це заступництво діви Марії, заступниці Русі, і кольори непорочності, чистоти. Такою він бачить свою батьківщину піднесеної й прекрасної. За темним пасмом перелесиц, У неколебимой синявому, Ягненочек кучерявий місяць Гуляє в блакитній траві.

Пізніше з’явиться сірий, замість золотавого лимонно-жовтий. Таким представляється авторові бездушне місто, з будинками кістяками, вулицями кам’яними печерами. Ні гармонії в навколишньому світі, і в поетиці чується дисонанс: верещать мерзни, стогне коров’яче ревіння тіней…

Зовсім інше бачиться поетові на рідних просторах; він відчуває радість, подорожуючи по отчому краї

Дрімає порита дорога. Їй сьогодні примечталось, Що зовсім небагато Чекати зими сивий залишилося. Ах, і сам я в хащі дзвінкій Побачив учора в тумані: Рудий місяць лошам Запрягався в наші сани.

Поетичний дух Єсеніна прямо пов’язаний з настроєм поета, загальним станом навколишнього його миру. Зі зрілістю й мудрістю він зв’язує багровокрасние й золотаво-жовтогарячі тони

Відговорив гай золота, Березовим, веселою мовою, И журавлі, сумно пролітаючи, Уж не жалують більше ні про кого. Не почервонять горобинові кисті, Від жовтизни не пропаде трава, Як дерево роняє тихо листи, Так я роняю смутні слова.

Дивно ніжна, співуча й барвиста поезія Єсеніна залишає в душі читача незгладимий слід, учить бути відданим, самовідданим і вірним сином великої й багатостраждальної країни Росії



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Любов до рідного краю Мене млоїла, Мучила й палила

Categories: Нові твори

Links