Іфігенія в Авліді

Починалася Троянська війна. Троянський царевич Паріс звабив і викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая. Греки зібралися на них величезним військом, на чолі його встав аргоських цар Агамемнон, брат Менелая і чоловік Клітемнестри – сестри Олени. Військо стояло в Авліді – на грецькому березі, зверненому до Троє. Але відплисти воно не могло – богиня цих місць Артеміда, мисливиця і покровителька породіль, наслала на греків безвітря або навіть противні вітри.

Чому Артеміда це зробила – розповідали по-різному. Може бути, вона просто хотіла захистити Трою, якій допомагав її брат Аполлон. Може бути, Агамемнон, на дозвіллі розважаючись охотою, однією стрілою вразив лань та не в міру гордо вигукнув, що сама Артеміда не вдарила б метче, – а це було образою богині. А може бути, сталося знамення: два орли схопили і розірвали вагітну зайчиха, і хто ворожить по сказав: це означає – два царі візьмуть Трою, повну скарбів, але їм не минути гніву Артеміди, покровительки вагітних і породіль. Артеміду потрібно умилостивити.

Як умилостивити Артеміду – про це розповідь був тільки один. Ворожбит сказав: богиня вимагає собі людської жертви – нехай на вівтарі буде зарізана рідна дочка Агамемнона і Клітемнестри, красуня Іфігенія. Людські жертви в Греції давно вже були не в звичаї; а така жертва, щоб батько приніс у жертву дочка, була справою зовсім нечуваним. І все-таки жертву принесли. За Іфігенією послали гінців: нехай її привезуть до грецького табору, цар Агамемнон хоче видати її заміж за кращого грецького героя – Ахілла. Іфігенію привезли, але замість весілля її чекала смерть: її зв’язали, зав’язали їй рота, щоб крики її не заважали обрядом, понесли до вівтаря, жрець заніс над нею ніж… Але тут богиня Артеміда змилостивилася: вона огорнула вівтар хмарою, кинула під ніж жерця замість дівчата жертовну лань, а Іфігенію забрала по повітрю на край землі, в Тавриду, і зробила там своєї жрицею. Про долю Іфігенії в Тавриді Евріпід написав іншу трагедію. Але ніхто з греків не здогадувався про те, що трапилося: всі були впевнені, що Іфігенія впала на вівтарі. І мати Іфігенії, Клітемнестра, затаїла за це смертну ненависть до Агамемнону, своєму чоловікові-дітовбивці. Скільки страшних справ послідувало за цим, покаже потім Есхіл у своїй “Орест”.

Ось про це жертвопринесенні Іфігенії і написав свою трагедію Евріпід. У ній три героя: спершу Агамемнон, потім Клітемнестра і, нарешті, сама Іфігенія. Починається дію розмовою Агамемнона з своїм вірним старим рабом. Ніч, тиша, безвітря, але в серці Агамемнона немає спокою. Добре рабу: його справа – послух; важко царя: його справа – рішення. У ньому борються борг вождя: повісті військо до перемоги – і почуття батька: врятувати свою дочку. Спершу борг вождя пересилив:

Він послав у Аргос наказ привезти Іфігенію в Авлиду – нібито для весілля з Ахіллом. Тепер пересилило почуття батька: ось лист зі скасуванням цього наказу, хай старий як можна швидше доставить його в Аргос до Клітемнестрі, а якщо мати з дочкою вже виїхали, нехай зупинить їх у дорозі і поверне назад. Старий йде в дорогу, Агамемнон – у свій намет; сходить сонце. З’являється хор місцевих жінок: вони, звичайно, ні про що не знають і в довгій пісні щиро прославляють великий задуманий похід, перераховуючи вождя за вождем і корабель за кораблем.

Пісня хору обривається несподіваним шумом. Раб-старий недалеко пішов: при виході з табору його зустрів той, кому ця війна потрібніше й дорожче за все, – цар Менелай; недовго думаючи, він відняв таємний лист, прочитав його і тепер обсипає Агамемнона докорами: як, він зрадив собі і війську, він приносить загальну справу на догоду своїм сімейним справам – хоче зберегти дочка? Агамемнон спалахує: не Менелай чи затіяв все це спільна справа на догоду власним сімейним справам – щоб повернути дружину? “Тщеславец! – Кричить Менелай, – ти домігся командування і занадто багато береш на себе! ” “Божевільний! – Кричить Агамемнон, – багато я беру на себе, але гріха на душу не візьму! ” І тут – нова лякає звістку: поки брати сперечалися, ніким не попереджена Клітемнестра з Іфігенією вже під’їхала до табору, військо вже знає про це і шумить про царевніной весіллі. Агамемнон никнуть: він бачить, що одному проти всіх йому не вистояти. І Менелай никнуть: він розуміє, що кінцевий винуватець загибелі Іфігенії – все-таки він. Хор співає пісню з любові доброю і недоброю; недобра була любов Олени, яка викликала цю війну.

В’їжджають Клітемнестра і Іфігенія, сходять з колісниці; чому так сумно зустрічає їх Агамемнон? “Царські турботи!” Точно ЧИ Іфігенію очікує весілля? “Так, її поведуть до вівтаря”. А де ж весільна жертва богам? “Її я і готую”. Агамемнон вмовляє Клітемнестру залишити дочку і повернутися в Аргос. “Ні, ніколи: я – мати, і на весіллі я – господиня”. Клітемнестра входить до намету, Агамемнон йде в табір; хор, розуміючи, що жертви і війни не минути, заглушає печаль піснею про прийдешнє падіння Трої.

За всім цим лишився забутий ще один учасник дії – Ахілл. Його ім’ям скористалися для обману, не сказавши йому. Зараз він як ні в чому не бувало підходить до намету Агамемнона:

Чи довго чекати походу, воїни нарікають! Назустріч йому виходить Клітемнестра і вітає його як майбутнього зятя. Ахілл в подиві, Клітемнестра – теж; чи немає тут обману? І старий раб розкриває їм обман: і умисел проти Іфігенії, і муки Агамемнона, і його перехоплений лист. Клітемнестра в розпачі: вона з дочкою в пастці, все військо буде проти них, одна надія – на Ахілла, адже він обдурять так само, як вони! “Так, – відповідає Ахілл, – я не потерплю, щоб цар грав моїм ім’ям, як розбійник сокирою; я воїн, я корюся начальникові на благо справи, але відмовляюся від покори в ім’я зла; хто зачепить Іфігенію, буде мати справу зі мною! ” Хор співає пісню на честь Ахілла, поминає щасливу весілля його батька з морською богинею Фетідою – таку несхожу на нинішню криваву весілля Іфігенії.

Ахілл пішов до своїх воїнів; замість нього повертається Агамемнон: “Вівтар готовий, пора для жертвопринесення” – і бачить, що його дружина і донька вже всі знають. “Ти готуєш в жертву дочка? – Запитує Клітемнестра. – Ти будеш молитися про щасливе шляху? і про щасливе повернення? до мене, у якій ти відбираєш невинну дочку за розпутницю Олену? до її сестер і брата, які будуть шарахатися від твоїх кривавих рук? і навіть не побоїшся правою помсти? “-” Пожалій, батько, – заклинає Іфігенія, – жити так радісно, а помирати так страшно! “-” Що страшно і що не страшно, я знаю сам, – відповідає Агамемнон, – але от у зброю стоїть вся Греція, щоб чужоземці не ганьбили її дружин, і для неї мені не шкода ні своєї крові, ні твоїй “. Він повертається і йде; Іфігенія скарг піснею оплакує свою долю, але слова батька запали їй у душу.

Повертається Ахілл: воїни вже знають всі, весь табір кипить і вимагає царівну в жертву, але він, Ахілл, буде її захищати хоча б один проти всіх. “Не треба! – Випрямляється раптом Іфігенія. – Не відкривайте, мечів Один на одного – бережіть їх проти чужинців. Якщо мова йде про долю і честі всієї Греції – хай я буду її рятівницею! Правда сильніше смерті – я умру за правду, а мужі і дружини Греції вшанують мене славою “. Ахілл в захопленні, Клітемнестра в розпачі, Іфігенія заспівує лікующую пісня на славу кровожерливою Артеміди і під ці звуки йде на смерть.

Тут обривається трагедія Евріпіда. Далі слідувала кінцівка – у височині з’являлася Артеміда і сповіщала стражденній Клітемнестрі, що дочка її буде врятована, а під ножем загине лань. Потім приходив вісник і розповідав Клітемнестрі, що він бачив, коли відбувалося жертвоприношення: чин обряду, борошна Агамемнона, останні слова Іфігенії, удар жерця, хмара над вівтарем і вітер, роздувся нарешті вітрила грецьких кораблів. Але ця кінцівка збереглася тільки у пізньому переробці; як відгукувалася на це Клітемнестра, як зароджувалася в її серце фатальна думка про помсту чоловікові, ми не знаємо.

Іфігенія в Авліді