ГУТТЕН, Ульріх фон


(1488 – 1523)

ГУТТЕН, Ульріх фон (Hutten, Ulrich von – 21.04. 1488, Штеккельберг – 29.08.1523, о. Уфенау) – німецький письменник-гуманіст.

Гуттен – людина діяльної і запальної вдачі, чия літературна діяльність тісно пов’язана з суспільною боротьбою. Походив Ульріх фон Гуттен з рицарської родини. Замолоду він шість років провів у монастирі з волі батьків, які хотіли зробити з нього священика. Але теологія й убозтво чернецького оточення відштовхнули обдарованого юнака, і в 1505 р. він утік з монастиря і зайнявся вивченням гуманітарних наук і літературною творчістю. Він навчався у різних університетах Німеччини, деякий час вивчав юриспруденцію в Болоньї, але через матеріальні нестатки не зміг закінчити повний курс навчання, відтак вступив до війська імператора Максиміліана.

Гуттену довелося багато подорожувати по Німеччині, побував він також у Відні і двічі в Італії. З 1515 р. почалася його активна політична діяльність, і він невдовзі став значною постаттю в лавах рицарської опозиції. Гуттен виступав проти свавільних деспотичних феодальних князів, проти втручання католицького Риму у німецькі справи, він відразу прийняв Реформацію, завзято пропагував ідею національної єдності Німеччини. Керівну роль у русі за об’єднання він відводив рицарству, яке, на його думку, було єдиним прошарком німецького суспільства, здатним об’єднати країну для боротьби


з папським Римом. У 1519 р. Гуттен подружився з Ф. фон Зікінгеном, котрий очолював дрібнодворянський політичний рух, спрямований проти духівництва та феодальних князів. Метою цього руху було встановлення “дворянської демократії”, тобто панування рицарства на чолі з імператором. Розпочате Зікінгеном і Гуттеном рицарське повстання (1522-1523) не підтримали ні селяни, ні міщани, і воно було розгромлене князями. Зікінген загинув, а Гуттен, рятуючись від переслідувань, покинув Німеччину. Шукаючи притулку у Швейцарії, він зупинився на острові Уфенау (Цюріхське озеро), де незабаром і помер від сифілісу.

Уся літературна творчість Гуттена мала войовничий публіцистичний характер. Він писав епіграми, промови, послання, сатиричні діалоги, вірші. У посланнях і промовах письменник-гуманіст закликав Німеччину до єдності, викривав сваволю князів, засуджував міжусобні війни, повсякденні чвари, князівський розбій, пожежі, витоптані військами ниви. Для Гуттена князі – це вовки, яким доручено охороняти овець. Він обурюється відсутністю у них патріотичних почуттів, висміює їхню дворянську пихатість. У дусі гуманістичних ідей письменник закликав поважати людину не за її титули, а за вчинки: “Кожний цінується лише тією мірою, в якій він виявляє себе у справах”. Гуттен зневажливо ставиться до титулів і вчених звань. Уже в одному з його кращих ранніх віршів “Мето” (“Nemo”, 1512) висловлено думку, що тільки людина без становища і титулу – Мето – володіє істинно гуманістичною мораллю.

Найкращими творами Гуттена, крім “Листів темних людей”, є сповнені викривального пафосу сатиричні “Діалоги” (1520) і “Нові діалоги” (1521), написані за зразком твору Лукіана. Основний зміст цих творів становить критика католицизму та папського Риму, його політики пограбування та духовного поневолення Німеччини. Через усі діалоги проходить ідея звільнення країни з-під влади папи і католицької церкви.

Перша збірка складається з п’яти діалогів. Найбільш глибоким і довершеним з них є “Вадиск, або Римська Трійця”. Діалог відзначається чіткою і продуманою побудовою сюжету, Співбесідниками в ньому виступають Гуттен і його друг Ернгольд. Гуттен оповідає про зустріч зі своїм приятелем Вадиском, який нещодавно повернувся з Риму. Святе місто вразило Вадиска своєю порочністю, й він розповів про ці пороки, дотепно згрупувавши їх тріадами. Гуттен передав ці тріади Ернгольду. Кожну з них вони розлого коментують, підтверджують різноманітними фактами, наповнюючи формули Вадиска конкретним життєвим матеріалом. Таким чином, широкий і різноманітний зміст діалогу групується навколо тріад, що й надає сюжету організованості.

У тріадах дається узагальнений сатиричний образ католицької церкви та папського Риму. Три речі охороняють гідність міста: авторитет папи, мощі святих і торгівля індульгенціями. Ті, хто побував у Римі, виносять звідти нечисту совість, зіпсований шлунок і порожній гаманець. Трьома речами торгують у Римі – Христом, духовними посадами та жінками. У цьому місті й на умі у кожного три речі: коротке богослужіння, старовинне золото і веселе життя. Про три речі не люблять говорити правду у Римі: про папу, про індульгенції, про гріхи, які приносять прибутки. Три речі завдають прикрості папському середовищу: одностайність християнських державців, розсудливість народу і те, що обмани папістів викриваються. Тільки з примусу у Римі дотримують слова, допомагають ближньому й уступають дорогу. У діалогах перелічується ще багато римських пороків, супротивних розуму, християнській вірі, поняттям добра і моралі. У Римі так мало доброго, що Вадиск не міг із нього скласти навіть тріаду.

У розлогих коментарях і відступах співбесідників найголовнішим є осуд пограбування Німеччини Римом і жадоба до багатства та розкоші католицьких священиків і самого папи. Автор докладно розповідає про хитрі та вигадливі прийоми, до яких вдається Рим, щоб обдерти Німеччину, придушити в ній сміливу думку, перешкодити прозріванню людей і тримати їх у покорі. Величезні багатства Риму приносить торгівля індульгенціями. Цим завдається не тільки матеріальна шкода населенню, а й велике моральне зло – адже індульгенції звільняють людей від обов’язку робити добро, дозволяють їм бути злими і підлими. Папський Рим широко практикував продаж права на порушення церковних законів. За гроші можна купити дозвіл не поститися, обійти які завгодно закони, набути право на володіння п’ятнадцятьма парафіями і в жодній не виконувати обов’язків священика. Гуттен багато розповідає про злочини папи, його курії і легатів. Рим не знає меж у прагненні до розкішного життя. Священики не тільки самі носять розкішне вбрання, а й мулів своїх прикрашають золотими вудилами та пурпуровими чапраками.

У дусі гуманістичних ідей у діалозі засуджуються претензії пап на світську владу, їм не досить влади духовної, і вони “ведуть жорстокі війни на суші і на морі за земні царства, проливають кров і не шкодують отрути”.

Увесь діалог пройнятий реформаційними настроями. Послідовно проводиться думка про спотворення католицизмом істинного християнства. Особливо настійливо наголошується на тому, що розкішне життя католицького духівництва, його пихатість, пишність храмів суперечать принципам раннього християнського віровчення. Формулюються в діалозі і деякі постулати нової церкви.

У діалозі засуджуються пасивність і терплячість німців, їхній страх перед Римом і католицькою церквою. Як вважав автор, аналіз пороків папського Риму повинен викликати незадоволення німецького народу, змусити його схаменутися, підготуватися до рішучої боротьби з Римом. Таке призначення діалогу особливо виразно проявляється в його тоні Г. і Ернгольд коментують тріади Вадиска і аналізують пороки Риму з величезною пристрастю з почуттям обурення, гніву, презирства; вони викривають, проголошують інвективи, пророкують загибель Римові – “кореню пороків і злочинів”, “вмістилищу всілякого бруду”. Гуттен вважає своїм патріотичним обов’язком говорити німцям правду про лиходійство і фальшивість папського Риму та католицької церкви. Він запевняє, що нізащо не відступить від цього обов’язку, навіть якби йому “погрожували зброєю і самою смертю”. Ернгольд схвалює рішучість: “Так, це великий і славний подвиг, коли комусь удається умовляннями, підтримкою, навіть примусом змусити вітчизну усвідомити свою ганьбу і з мечем в руці повернути собі старовинну свободу”. “Вадиск “можна розглядати як важливу сторінку в ідеологічній підготовці Реформації.

Друга збірка Гуттена – “Нові діалоги” – складається з чотирьох діалогів. Найбільш вдалий і дотепний із них – “Булла”, його задум був підказаний реальним фактом. Папський легат Ека отримав від папи буллу, в якій вимагалося спалення книг М. Лютера і зречення їх автором. Своє обурення буллою і висловив Г. у діалозі, в якому основне місце займає сутичка двох персонажів – Булли і Германської Свободи. Твір відтворює атмосферу Реформації, він пройнятий величезною зневагою до Риму і вірою в перемогу над ним,

Окремі твори Гуттена українською мовою переклали Й. Кобів і Ю. Цимбалюк.

Зa M. Шаповаловою



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ГУТТЕН, Ульріх фон

Categories: Біографії

Links