Дикий Ангел – Олексій Федотович Коломієць

Олексій Федотович Коломієць (1919-1994 pp.)
“Дикий Ангел”
Тема та сюжет твору
Підзаголовок п’єси чітко вказує на її тему – “Повість про сім’ю”. Для людини все починається з родини – виховання, пізнання моральних основ людської особистості, добробут.
У центрі п’єси – родина Ангелів, головою якої є Платон Микитович Ангел. Ця людина все життя працює не покладаючи рук, навіть на пенсії підробляє, як може. На перший погляд, це скупа та черства людина, яка тероризує власну родину, не дозволяє вже дорослим дітям жити власним життям. Усі гроші в родині Ангела полічені й “оприбутковані”. Він відбирає у своїх дорослих дітей кожну зароблену ними копійку, картає їх, що не можуть заробити більше. Всі сімейні прибутки збирає докупи і розпоряджається ними самостійно й дуже ощадливо. Життя в цій родині суворо регламентоване: всі її члени знають, що, як і коли їм робити.
Платон Ангел не дає грошей єдиній дочці ані на нове плаття, ані на курси іноземних мов. Для цього, на його думку, дочка Таня має заробити додатково. А молодшого сина Павлика, студента, який без батьківської згоди вирішив одружитися, взагалі виганяє з дому. Не все гаразд і зі старшими його синами.
Найстарший син Петро досяг великих успіхів у кар’єрі, став керівником. Але батько дізнався, що Петро, від рішення якого залежить доля багатьох людей, виявив злочинну бездумність, і підписав проект будівництва житлового будинку біля заводу та магістралі. А Федір, хоча і став сумлінним працівником, проте в особистому житті вчиняє негідно, таємно зустрічаючись із заміжньою жінкою, дільничною лікаркою Клавою.
Батько вимагає від синів чесності за будь-яку ціну, від Петра – визнати помилку, не дивлячись на те, що він втратить через це посаду; від Федора – оприлюднити свої стосунки з Клавою і розповісти все її чоловікові.
На перший погляд, Ангелова родина розпадається. Діти не згодні з батьком і вважають його настанови хибними. І ніби зникло з їхнього життя все те, чому їх навчав батько, – працелюбність, чесність і поміркованість. Але подальші події у п’єсі доводять, що Платон Микитович був правий і справедливий зі своїми дітьми.
Працьовитий – навіть на пенсії підробляє прийомщиком хліба, постійно щось майструє і лагодить собі і людям, – до цього змалку привчав і своїх дітей. Павлик у майстерні з батьком був з трьох літ. Тому, хоча батько тяжко страждав, коли вигнав Павлика, проте був впевнений, що син не пропаде, бо має хороші трудові навички і наполегливість. І дійсно, Павлик перевівся на вечірнє відділення інституту, записався разом із Олею для роботи на Півночі та заробив там багато грошей, щоб жити самостійно і утримувати власну родину.
Не зважаючи на те що батько його вигнав, Павлик не тримає на нього образи, навпаки, він належно оцінив Ангелову науку. Він повернувся змужнілий, з відчуттям власної гідності і ще більшою повагою до батька. Це видно з того, як він хвилювався перед зустріччю з батьком, і з того, який він йому привіз подарунок – теплий кожух.
Допомагає Платон Микитович і другому своєму синові, Федорові, подолати нерішучість і оприлюднити свої стосунки з Клавою. На його думку, якщо кохання справжнє, то не можна по кутках ховатись та неправдою жити. Згодом Клава у присутності Федора сказала своєму чоловікові Маляру про своє кохання і розлучення із ним.
З Петром батько зазнав чи не найбільшого розчарування. Старший син був батьківською гордістю – він домігся високої керівної посади. Але помилившись, Петро не хотів визнавати своєї провини і відповідати за неї: “За п’ять років я, може, й не працюватиму тут, переведуть на іншу роботу. За п’ять років кому захочеться повертатися до будівництва? А коли й розглядатимуть. То в крайньому випадку догана. Ось так!”.
Ці слова викликають в батька гіркоту й гнівний осуд: “У тобі теж временщик обізвався… За п’ять років, мовляв, може, мене на цій роботі не буде. Мовляв, інший буде відповідати – ось і вся філософія временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу піде або перекинуть… і сухим із води! За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї роботи – відповідай! Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої…”
Син тяжко задумується над словами батька і, врешті-решт, зважується написати листа у відповідні органи, доводячи, чому не можна оселяти людей біля заводу і напруженої автомагістралі. При цьому він втрачає все – посаду, квартиру, привілеї і навіть дружину. Проте Петро зберігає власну гідність і чесне сумління, любов батьків, повагу рідних і знайомих.
Петро за підтримки батьків починає життя з чистого аркуша: він стає рядовим інженером, а батько тепер планує сімейний бюджет так, щоб допомогти синові купити кооперативну квартиру.
Надзвичайно зворушливою є сцена суботнього обіду, в Ангеловій родині, у якій тепер з’явилися дві нові невістки, Клава і Оля, повернулася назад Петрова Ліда. І вже не здається дітям жорстокою і безглуздою батькова “експропріація” їхньої зарплатні, навпаки, вони це вважають нормальним економічним розрахунком сімейного бюджету.
Платон Микитович Ангел не зміг винести всіх хвилювань за дітей, його серце не витримало. Але по його смерті родина Ангелів лишилася дружньою, працьовитою і чесною, а його діти, напевно, виховуватимуть своїх нащадків так само.

Образ Платона Ангела
У центрі п’єси – образ Платона Микитовича, “дикого” Ангела. Але “дикий” він лише для заздрісних сусідів та людей, які живуть одним днем, не дбаючи про майбутнє свого роду, таких, як Крячко.
“Дикий” він іноді й в родині. На перший погляд може здатися, що Платон Микитович є черствим і жорстоким зі своїми дітьми, дбає лише про копійку. Проте, якщо зазирнути глибше у душу “дикого” Ангела, то можна побачити люблячого батька, який своїм вихованням намагався прищепити дітям любов до праці, розуміння своїх обов’язків та відповідальність за власні вчинки.
Основними рисами Платона Ангела є чесність і працелюбність. У розмові з кореспондентом Клоковим він розповідає пор свою трудову біографію і що почалася вона, “коли штанці сам одягнув, потім іграшки собі майстрував, потім по господарству, потім школа, потім завод…”. Ангел – скромна людина, яка реалістично дивиться на життя. Своїх бойових подвигів не пригадує, бо саме перебування в зоні бойових дій – то уже подвиг.
У розмові з журналістом Ангел, відповідаючи на запитання про. вищу мету свого життя, говорить: “Жити як слід”. Тобто відповідати за кожний свій вчинок, щоб перед нащадками за скоєне не було соромно. Платон Микитович не відділяє себе від держави, він вважає себе її частиною: “Ми разом з державою і плануємо, і багатіємо…Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдів: або не працюють зовсім, або багато балакають і мало роблять. А в моїй державі цього немає. Як заробив, так і їж! Як заробив, так і одягайся”, – пояснює він журналісту. Він вважає, що, добре і багато працюючи, людина тим самим збагачує не тільки себе, алей державу: “Заробила моя сім’яна “Запорожець”, а державі два “Запорожці” ми заробили; телевізор – їй два телевізори. Більше ми робимо – краще державі. Більше труда – міцніша держава. Арифметика – простіша простого”.
На думку Платона Ангела, кожна людина має вболівати за народне добро, не залишатися байдужою до безгосподарності: “Є такі, синку, що мене по-вся-кому прозивають: і “жмикрут”, і “користолюбець”, і “скнара”… нехай собі. Іноді побачиш: труби валяються поржавілі, купа цементу під дощем пропала… І мені жаль, повір, як свого, аж у грудях пече… Бо воно ж таки наше… спільне… Держава в нас така! Хочемо жити добре. Від заводу аж до соломинки, до гвіздочка, до кирпичинки – все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками і байдужниками! Скупими!!! Інакше і немислимо!”
У розмові з Петром Платон Ангел показує себе як людина, яка широко мислить, у межах держави, відчуваючи себе приналежним до народу: “Кажеш, у крайньому разі догана. Оті догани в печінках народних відболюють!.. Догани! Всі догани, винесені в країні, можна в один сейф зібрати!.. А браковані будівлі, заводи, знищені ріки, тисячі машин та на мільярди бракованого ганчір’я… Це ж ті самі догани, їх не сховаєш у сейф… І не побачиш її на чоловікові! Хоч би її, як гирю, на шию чіпляли, сучі сини, аби поперек тріщав від неї!..” І додає: “Труд людський цінувати треба, як свій! Людину треба цінувати й себе!”
По ходу п’єси за зовнішньою скупістю й домашньою “тиранією” проглядає людина з високими вимогами до себе, до своїх дітей, до інших людей. Автор у виразно полемічній формі порушує одну з найболючіших проблем: виховання свідомих, дбайливих і далекоглядних у господарських питаннях громадян у праці і через працю. На думку Платона Микитовича, діти мають відповідати за своє життя, вчинки і працю перед батьками, а батьки – перед суспільством за поведінку, моральне обличчя і працю своїх дітей. Звертаючись до Петра, Ангел так говорить: “З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за діла твої відповідає. І совість роду свого не дам плямити!”… “У державі вас мільйон – за всіма й не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити і за кожним наглядати! Споконвіків так велено батькам!”
З одного боку, Платон Микитович поводиться з дітьми жорстоко: позбавляє старшого сина доброї роботи і будь-якого добробуту, середнього без попередження зводить віч-на-віч для рішучої розмови з Клавою і Маляром, найменшого взагалі виганяє з дому за те, що без дозволу одружився. Але, з другого боку, ці дії були необхідними, щоб зберегти людську гідність і самоповагу його дітей, щоб, оступаючись, вони все ж таки лишалися Людьми.

Образ Крячка
Ідейним противником “дикого” Ангела є його сусіда Крячко. Разом із Платоном Микитовичем він воював, а потім працював на заводі. Він має свій власний погляд на життя, протилежний до Платонового. Крячко завжди протиставляв себе Ангелу і викривав його за “зажерливість”: “Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочні, преміальні… На пенсії, а влаштувався ще в хлібний магазин приймальником. Уночі товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шістдесят карбованців придбати. Такі, як ти, Платон, оббирають державу, як липку”. Крячко навіть хотів виступити проти Ангела громадським обвинувачем на засіданні товариського суду, бо Ангел нібито незаконно скопав пустирчик біля дороги й цибулею й кропом засадив.
Крячко живе одним днем і не дбає про майбутнє. Невдале виховання сина він списує на недоліки в державній системі освіти та інші фактори, але власної провини в цьому не вбачає. Зрештою Крячко-молодший ніде не працює, починає пити, навіть здіймає руку на батька і, врешті-решт, опиняється за гратами.
Крячко радіє з негараздів у родині Ангелів: це дозволяє йому виправдати свої родинні негаразди – мовляв, в усіх трапляються помилки у вихованні дітей. Але такі його висновки були передчасні: виховання дітей, закладене родиною змалку, визначає всю їх подальшу долю. Так, діти Ангела зрозуміли, що батьківське виховання єдине правильне, а син Крячка був засуджений на три роки і відбуває покарання у виправно-трудовій колонії.
Родина Ангелів ставиться до Крячка дуже уважно і чуйно, не зважаючи на його характер: Уляна, дружина Платона Микитовича, привозить йому з базару продукти, Федір з Танею хотіли влаштувати його сина на завод, а Ліда завжди частувала сусіда.

Інші образи п’єси
Сини Ангела. Петро, Федір та Павлик – роботящі та чесні. На них сильно позначився батьків вплив, і вони несвідомо наслідують його. Наприклад, дача Петра – копія оселі Ангелів.
Уляна, Таня. Дружина Платона Уляна є вірною помічницею свого чоловіка в усіх питаннях. Вона несе на своїх плечах усі господарчі питання, все знає про своїх дітей, кожного підтримує. Але Уляна безперечно поділяє погляди на виховання свого чоловіка, тільки є чуйнішою й турботливішою.
Таня – працьовита, розумна, дотепна і гостра на язичок, мріє стати стюардесою. Вона – єдина, хто вголос, хоча і жартівливо, висловлює протест проти батькових методів виховання, називаючи деякі його вчинки “феодальними” й іронізуючи з “експропріації” зарплати. Проте донька глибоко поважає батька, любить і розуміє його. Виконуючи всі його вимоги, вона про це не шкодує.
Маляр. Маляр – чоловік Клави, працьовита і не обділена талантом людина, життя якої, на жаль, склалося не дуже щасливо. Маляр вміло заробляв гроші, поки дружина навчалася в медінституті, терпляче і наполегливо намагався їй допомогти. Він створив затишну оселю, утримує родину і дуже любить доньку. Але Маляр не витримав, і його душу почав точити цинізм і егоїзм. Потроху він почав пиячити, втрачаючи все найкраще, що в ньому було. В родині починаються сварки, образи і навіть бійки. Підкреслюючи зміни, які відбулися в Малярі, автор “перетворює” його очі з “озер із іскорками сонця” у “вилупкуваті”.
П’єса “Дикий Ангел” відзначається художньою своєрідністю: уміло загострений, напружений сюжет з несподіваними поворотами; гостро актуальний конфлікт; використані засоби контрасту у протиставленні персонажів (Ангел – Крячко). Автор зацікавлює читача динамічними діалогами (Ангел – Клоков), змістовними монологами з глибоким підтекстом (монологи Ангела, Крячка, Ліди, Маляра).
Драма О. Коломійця “Дикий Ангел” порушує такі актуальні питання, як проблема відповідальності за власну працю, поведінку, спосіб життя перед собою і перед суспільством, майбутніми поколіннями. ?

Дикий Ангел – Олексій Федотович Коломієць