Д И. Фонвізін. Портрет письменника

Серед письменників останньої третини XVIII століття видатне місце належить Денисові Івановичеві Фонвізіну. Утворена й вільнодумна людина, Фонвізін все своє життя був ворогом самодержавної сваволі, ворогом придворних вельмож, царських улюбленців. Пушкіна називає його “сатири сміливим владарем” і “іншому волі” (“Євгенії Онєгін”), Фонвізін зумів так широко й правдиво намалювати у своїх добутках сучасну йому російське життя, що Бєлінський назвало його із чинения “живим літописом” епохи

В 1760 році, закінчивши гімназію.

Фонвізін надійшов у Московскнй університет. У студентські роки Фонвізін пише ряд сатиричних добутків: послань, байок, епіграм2. По виходу з університету Фонвізін надійшов на службу в Колегію іноземних справ. Фонвізін продовжує цікавитися літературою й театром

Комедія “Бригадир”.

В 1766 році (за іншим даними – в 1769 р.) Фонвізін написав комедію “Бригадир”. Ще до постановки п’єси в театрі Фонвізін читав свою комедію й у письменницьких колах, і в будинках вельмож. І сама комедія, і майстерне читання її прикували до “Бригадира” і його авторові загальна увага. Про комедії заговорили. На

автора звернув увагу Н. И. Панин, що керував тоді зовнішньою політикою Росії. Фонвізін стає його найближчим помічником

Однієї з основних тем комедії “Бригадир” є викриття низькопоклонства дворянства перед Заходом, зокрема перед усім французьким

У центрі п’єси коштує образ сина бригадира – Иванушки. Він одержав виховання в пансіоні, власником якого був француз, що були кучері. Після цього він якийсь час про вів у Парижі, до це остаточно запаморочило його небагату розумом голову. Приїхав він відтіля совеем офранцуженним, з модними манерами й із презирством до всього росіянина. Говорить він якимось безглуздим французько-російським мовленням і всіляко підкреслює своє зарозуміле-презирливе відношення до російських звичаїв і вдач, до рідної мови

Але в комедії поставлена не тільки ця тема. Тут порушені багато сторін життя й вдач поміщицького класу. Тип грубого й неосвіченого деспотавоенного даний в образі бригадира. Радник – шахрай і хабарник, що нажив хабарами стан, лицемір і ханжа. Особливо життєво правдивий і виразний образ бригадирши Лкулпни Тимофіївни. Це скуповуючи, обмежена й забита жінка, але не позбавлена добродушності, що безмовно покоряється чоловікові й по своєму неуцтву восхищающаяся своїм дурнем-сином. Фонвізіну вдалося першому з російських письменників створити теперішню російську п’єсу. У ній були живі люди, які говорили простою розмовною мовою й діяли в правдиво намальованій побутовій обстановці

Фонвізін виступив на боротьбу з усім цим злом: він написав свою чудову комедію “Недоук”, Комедія мала винятковий успіх у публіки. Один із сучасників так згадує про перше подання “Недо росля”: “Незрівнянно театр був наповнений, і публіка аплодувала п’єсі метанням гаманців”. Особливе замилування в глядачів викликав Стародум, ідеї якого були близькі передової частини суспільства, що звернула особливу увагу на політичний зміст комедії

У мовленнях Стародума були висловлення, які відбивали погляди найбільш передових п освічених людей того часу. Бітова сторона ЖИТТЯ була піддана викриттю також з погляду цих передових поглядів

У журналі “Співрозмовник аматорів російського слова” Фонвізін подрукував спій “Питання”. Катерина, що приймала участь у журналі, відповіла на ці “Питання”. По цих відповідях видно, як Катерина була роздратована сміливістю й вільнодумством автора “Питань”. Фонвізін, наприклад, порушив питання про політика імператриці в області законодавства: “Отчого в пек законодавчий ніхто в цій частині не помишляет вирізнитися?” Катерина прикрикнула на автора: “Тому, що це не є справу всякого”. Фонвізін запитує: “Отчого в колишні час а блазні, шпини й баляндрасники чинів не мали, а нині мають і досить більші?”

В іншому номері “Співрозмовника” з’явилася стаття Фонвізіна “Чолобитна Російській Мінерві від російських письменників”. “Чолобитна” – прохання від російських письменників до Катерини II зі скаргою на гноблення літераторів і літератури вельможами, у яких “розуми не родові, а жалувані”. Після цієї статті Фонвізіну закрили доступ до печатки. Наступна приготовлена їм стаття “Загальна придворна граматика” не була допущена до друку й поширювалася вже в рукописному виді

Ця стаття Запалу спрямована проти уряду, вельмож, придворних підлабузників. От уривки із цієї статті:

“Питання. Що є придворна граматика? Відповідь. Придворна граматика їсти наука хитро лестити мовою й пером Питання. Що значить – лестити? Відповідь. Значить говорити й писати таку неправду, що була б знатним пргятна, а підлесникові корисна… Питання. Що є придворний відмінок? Відповідь. Придворний відмінок є нахилення сильних до нахабності, а неспроможних до підлості. Втім, частина бояр думає, що все перебувають перед ними в знахідному відмінку; снискивают же їхнє розташування й заступництво звичайно падежом давальним”.

В 1788 році Фонвізін уживає спробу почати видання журналу, що повинен був називатися “Друг чесних людей, або Стародум”, але смерть перервала роботу. Умер Фонвізін 1 грудня 1792 року


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Д И. Фонвізін. Портрет письменника