Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”

Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”
Я читала багато творів про дітей, але ті почуття, які збентежили душу після знайомства з оповіданням Є. Черкасенка “Маленький горбань”, важко визначити одним словом. Тут – і співчуття до хлопчика з глибокими променистими очима, “що одсвічували далеко захованим смутком”, і розпач від слів діда Антипа: “Яка там доля таким! З їхньою долею далеко не заїдеш”. І захоплення неосяжною добротою душі маленького горбаня: “за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його”.
Дивно, але я чомусь зовсім не уявляла цього горба, який спотворив хлопчика, бо сонце його душі своїм промінням наче закривало цей горб. І починаєш розуміти, що потворна чи просто неприваблива зовнішність може ховати в собі справжні душевні скарби.
Сутичка двох дуже несхожих хлопчиків – слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захарка – уявляється мені як сутичка добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший. Павлик проймається співчуттям і жалем до свого переляканого ворога, коли тому загрожує покарання від старого дідуся Антипа. Тільки тепер Захарко прозріває і бачить прекрасне серце хворого хлопчика, його лагідність, щирість і чистоту почуттів.
Неначе усі найкращі якості людської душі зібралися у мій спотвореній природою дитині, щоб потім випромінювати добро. Добро, яке навчить людей бути уважними, співчутливими і лагідними один до одного.
Я знаю, що хлолчик-горбань Павлик запам’ятається мені надовго. І не тільки своїм чистим і лагідним серцем, а й не вирішеним для мене питанням: “Чи зможе він таким залишитися на все життя, коли такі захарки будуть йому зустрічатися ще не один раз?”

Чим запам’ятався мені Павлик із оповідання Спиридона Черкасенка “Маленький горбань”