Звернення до Кобзаря (Після знайомства з творчістю Тараса Шевченка)
Уже стільки про Вас сказано, стільки написано, що моє слово до Вас буде лише моїм бажанням показати, що Ви для мене – це мірило мого власного сумління та бажання довести своє право на самобутність і особистість. Я маю особисту думку щодо багатьох питань сучасності і, зокрема, щодо Вас і Вашої творчості. Мені дуже жаль, що Вас перетворили на ідеал Апостола (воно то так і є певною мірою, але ось така незаперечна ідеалізація підносить Вас на таку височінь, що часом думаєш про недосяжність). Для чого це було зроблено? А ми не вміємо інакше! Ми повинні
Таке враження, що хтось донедавна сумнівався в цьому. І з легкістю знімаємо бюсти Леніна та замінюємо Вашими. Чи не ховається в цьому якась доля лицемірства, бо пам’ятники віддаляють від нас історію, вони слугують лише нагадуванням про історичні віхи, а не вбирають у себе весь той суспільний дух, що створює свої високоморальні цінності.
Тарасе Григоровичу,
Можновладці б Вас не любили. Я маю на увазі сучасних “цар-ків” і “царів”. Але сьогодні Ви не були б самотні… Обов’язково знайшлися б однодумці, для кого було б принциповим Ваше твердження: “Караюсь, мучусь, але не каюсь…” Говорити правду в усі часи було непросто й часто небезпечно. Ви говорили правду заради нас, щоб ми не виросли такими байдужими, про що ви застерігали в “Гайдамаках”: “А онуки? їм байдуже, панам жито сіють…” Я не хочу бути “байдужим онуком”, хочу мати свою думку. Я заперечую фальшиві святкування з нагоди якоїсь дати, пов’язаної з Вашим життям. Вважаю, що кращим пам’ятним вшануванням була б щоденна турбота про тих дітей, хто “мов одірвались від гілля”, про жінок, які “виють совою” від горя й нестатків. Тоді це дійсно була б “сім’я вольна, нова” – нове суспільство, де на першому місці були б високоморальні загальнолюдські цінності. А що може бути вищим за людину?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)