“Золотий обруч” суспільства в повісті І. Франка “Захар Беркут”
Узимку в 1876 році по шляху на еміграцію в Женеву якийсь час у Львові перебував видний’ український учений і політичний діяч М. Драгоманів. Чи не самою головною справою, що він тут зробив, було знайомство з передовий галицкой молоддю в особах її кращих представників І. Франко, М. Павлика й інших, через кого сподівався пропагувати свої погляди на поприщах Західної України
Не дивно, що із Франко не у всім погоджувався О. Партацкий – редактор журналу “Зоря”, де надрукували повість серед інших добутків на конкурс. Але ці й інші деталі
Зустріч була успішної й напрочуд продуктивної. М. Драгоманову вдалося заволодіти розумами палких юнаків і на багато років направити їхня діяльність у русло головної ідеї свого життя, тієї, за
Адже саме його мудра політика вберегла Галицько-волинське князівство від повного руйнування монголами. У повісті ж Франко він десь за кадром з’являється бездіяльним і безпомічним свідком страшної навали. Це очевидно розходиться з фактами, зафіксованими в історичних джерелах. До того ж у часи Франко ідея організації громадського життя без єдиного, координуючого державного центра вело до певних анархічних, антидержавних тенденцій
И в першу чергу “Захарій Беркут” – чудову повість, прочитавши яку неможливо не захопитися юнацькою мрією Франко про справедливого суспільного лада. Він грунтується на властивих українському менталітету принципах демократизму й братерства, принципах, які молодий Франко вважав найбільш відповідному людському співтовариству. Тухля – начебто великий природний будинок, “величезне гірське вкриття”, органічно вмонтоване в ландшафт гір. У скелястих, важкодоступних для ворога місцях тухольцы зуміли облаштувати хлібні поля, виростити сади. Спритні муляри прорубали крізь гори “прості й безпечні” печери й підземні ходи. Сам велетень Сторожів легко подається їхнім рукам і лягає в греблю “так добре, немов з початку століття сюди був підігнаний”. Природа береже суспільство, тому що ті плекають лад, що виступає в гармонії із самою природою. Перемогу над ворогом забезпечують не так сокири й ножі, як творча сила робочих рук і підтримка рідних Сторожів-Парфумів. Їм не змінили ті, хто живе в суспільстві. І вони допомагають суспільству перемогти. Тухольцам протистоїть табір посланців Мораны – антилюдяного, антидемократичного, антигуманного суспільного лада. Це не тільки монголи, це також князівський боярин Тугар Вовк, що з початку повести повідомляє війну суспільству, захоплюючи її “ліси й пасовища”.
Повністю логічно з погляду основної думки повести, що саме представник феодальної верхівки стає зрадником. Тому, хто звик розділяти людей на холопів і панів, дуже легко бути деспотом: його психіка вже досить “натренована” при князівському дворі. Зате тухольский хлопець Максим Беркут навіть при безнадійних для нього умовах у монгольському полоні не здатний відректися від людського достоїнства й у суперечці з ворожим ватажком сміло відстоює принципи суспільного лада. Як бачимо, постійно зіставляючи “людський” і “звіриний” мири, Франко показує й фізичне, і моральне, перевага першого над другим. Однак, читаючи повість, потрібно не забувати, що багато чого в ній – тільки гарна ідилія, мрія: Скажемо, фрагмент про те, як задовго до приходу монголів тухольцы вже знали про їхнє наближення завдяки своєрідній “пошті”: від села до села, від суспільства й до суспільства вісники переказали страшну новину. Тому люди суспільства встигли краще підготуватися до зустрічі з ворогом, чим князівські війська. Начебто б вигідна й гарна ідея “золотого обруча” народної заповзятливості, ініціативи, і, на жаль, у її тіні абсолютно знецінювалася державно творча, цементуюча роль останнього з могутніх наших князів – Данила
(2 votes, average: 3.00 out of 5)