“Зображення покріпачення України в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

У романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” видатний український письменник Панас Мирний, яскраво змальовуючи історію усього одного села Піски, зміг витворити майже столітню історію українського селянства. Зі сторінок цього твору перед нами постає наша рідна Україна та життя українського народу ще до закріпачення. В той час серед безмежних степів як квітинки красувалися веселі села, хутори і присілки. Вільної землі було тоді неозорно. Приходили всі, хто забажає, орали, скільки хотіли і ніхто їм нічого не казав.

Та ось зникає рівність

між людьми, не стає братства. Козацький старшина, якому колись на голову огруддями землю кидали, щоб не зазнавався, тепер задрав голову, а звичайні козаки понагинали свої голови до самої землі. Облягло Україну зі всіх сторін панство, яке, як, гайвороння розривало країну і розтягувало її по шматочкам. Та земля, яку споконвіку український народ засівав своїми кістками, захищаючи її від ворогів, стала для цього ж народу таким же самим ворогом. Люди вимушені були переходити з одного міста на інше, бажаючи здихатися від панів, шукаючи волі, але її вже ніде не було. Кругом був сум людський, кругом була неволя.

Піски

в той час були ще вільним селом, але до селян вже доходили розповіді про сусіднє село Гетьманське, в якому з людей знущався не тільки пан полковник, а й його дружина. Вона вибивала черевиками зуби і очі, морила в колодках сердешних дівчат по цілому тижню, різала їм коси, мазала дьогтем голову і натикала пір’ям. У Гетьманському ніхто не міг піти заміж чи оженитися, на заплативши викупу. Зрештою не обминуло лихо і самі Піски, як не обминуло лихо і всю Україну. Потрапили селяни в неволю, і село досталося пану генералу Польському. Це був типовий представник тієї убогої шляхти, яка після занепаду Польщі переметнулася під крило російського царя. “Заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала… й до Пісок!”. Генерал разом зі своїми численними нащадками нескінченими вигадками і указами щодня по крихті вибивав з селян прагнення до волі. “Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив’язані до генеральші, – поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати…”. Через це все частіше кріпаки почали втікати з села. Та скільки б народу не тікало з кріпаччини, панам Польським ще багато людей залишалося на розвід, людей, які із завзятих степовиків перетворилися у покірних волів, що орали та засівали зерном вже не свої, а панські землі.
З безвихіддя і горя селяни настільки розледачилися і розпилися, що навіть тікати від пана перестали. Як той чад, задурманила неволя голови, село зубожіло, стало обтіпаним і пошарпаним. Навіть злодії де-не-де стали з’являтися – отакий був стан у Пісках в часи кріпаччини. До того часу ніколи ні у кого не замикалися двері, а при панах навіть на засуві стало страшно.
Реформа, яку провела царська влада у 1862 році, не принесла українським селянам бажаної свободи і навіть майже не полегшила його стан. Цю реформу у народі назвали “голодною волею”, бо селяни цю вулю зустріли обідраними до нитки, мов жебраки, тому вимушені були повертатися назад до панів, ще у гірше рабство, ніж до того.

Ось таким зображує Панас Мирний у своєму романові “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” кріпаччину, розповідає про “лихо давнє й лихо сьогочасне”, адже засилля “п’явок народних” зовсім не змінилося й після проведення реформи. Як належала вся влада у селі панам Польським, так і залишилися вони господарями Пісків. “Сам – предводитель; родичі – урядники; справник, суддя, підсудки – все то зяті, родичі зятів, племінники…”. І що ж робити, як жити, як вирватися людям з цього порочного кола? Саме над цими питаннями і примушує замислитися роман видатного українського письменника Панаса Мирного.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Зображення покріпачення України в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”