ЗНО – Василь Стефаник – Література XX ст
Література XX ст.
Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З ім’ям В. Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні боки психіки людини, з різних точок зору говорив кількома голосами – від себе, від імені інших персонажів твору. Новеліст майстерно передає переживання особистості через експресивність мовлення. Тому В. Стефаника називають експресіоністом
Василь Стефаник казав, що у своїх новелах він показав реальне життя рідного народу, “страшне” в ньому, передав свої болі, “горіючи, і кров зі сльозами мішалася”.
Історія написання: написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон.
Ідейно-художній зміст
Письменник вказував на причини еміграції, зумовленої соціальною несправедливістю, неосвіченістю безправних селян.
Тема: прощання Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з його виїздом до Америки. Письменник уважно досліджує суспільні процеси, які змусили хлібороба залишити рідну
Композиція
Експозиція – перший розділ, що знайомить читача з долею Івана Дідуха (працював виснажливо на кам’янистому горбі, що дістався у спадщину; героя прозвали Іваном Переламаним через те, що праця зігнула його в дугу).
II – VII розділи – епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя. Усі монологи Івана (як засіб індивідуалізації персонажа) обертаються навколо образу горба, на якому встановив на пам’ять землякам камінний хрест з вибитими іменами.
Образ камінного хреста – символ страдницької долі селянина, який усе життя гірко працював на землі і все одно змушений її залишати, бо вона не спроможна його прогодувати.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)