ЗНО – Теоретико-літературні поняття

Художній образ – узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного.

У широкому розумінні образ – специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві,

1 жанр ораторської і поетичної творчості, своєрідний гімн на честь певної особи;

2 коротенький злободенний сатиричний вірш, спрямований

проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища;

3 побутові гумористичні сценки, які йшли як окремі невеличкі вистави в антрактах між діями драми чи трагедії;

4 хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником;

5 віршований літературний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи багатьох людей.

12. Установіть відповідність між назвою твору Г. Сковороди і його жанром:

У вузькому розумінні образ – специфічна форма буття художнього твору в цілому й усіх складових його елементів зокрема.

“Образ – це конкретна і водночас узагальнена

картина людського життя, що створена, за допомогою вимислу й має естетичне значення” (Л. Тимофєєв).

Класифікація образів за об’єктом змалювання:

– образи-персонажі: Мавка, Лукаш (Леся Українка “Лісова пісня”);

– образи-пейзажі: поле (М. Коцюбинський “Intermezzo”);

– образи-предмети: груша (І. ІІечуй-Левицький “Кайдашева сім’я”);

– образи-емоції: моя втома (М. Коцюбинський “Intermezzo”);

– образи-поняття: ганьба, честь, обов’язок тощо;

– образи-події: розгортання конфліктів у творі.

Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то будь-який естетично значущий його елемент, будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом.

У літературному творі образами називають як окремі словесні уявлення, так звані “мікрообрази”, чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його “макрообрази”, до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т. д. (образи – персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи – інтер’єри) оточення.

В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють образи автора й читача.

Літературний тин – яскравий художній образ-персонаж, у якому багатство індивідуальних рис і властивостей органічно поєднане з відтворенням характерних риє людей певної групи.

Типізація є властивим для літератури способом проникнення в закономірності явищ і яскравого показу діяльності людей, їх думок, почуттів і переживань у формі живих образів.

Специфіка літературного типу залежить від світогляду, життєвого досвіду письменника.

Прототип (від грец. protos – перший і typos – відтиск) – реальна особа, письменницьке уявлення про яку стало першоосновою під час створення літературного типу, образу людини – героя твору.

Реальна людна; ставши предметом художнього відображення, перестає бути рівною собі, бо перетворюється, переосмислюється, доповнюється.

Тема художнього твору (від грец. “основа, положення”) – основний предмет розповіді, те, про що йдеться у творі.

Мотив у художньому творі (від італ. “привід, спонукання”) – тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Ідея твору (від грец. “вигляд, первообраз”) – ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

Конфлікт (від грец. “суперечка, сутичка”) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

Композиція (від грец. “складання, поєднання, створення, побудова”) – зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.)

Складові частини композиції

– портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);

– монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);

– сюжет (система подій у творі);

– пейзаж (опис природи);

– інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);

– екстер’єр (поза приміщенням);

– авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);

– заголовок;

– присвята;

– епіграф;

– вставні епізоди.

Сюжет (від франц. “тема, предмет”) – це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)

Сюжетні елементи:

Експозиція (від лат. “виклад, опис, пояснення”) – місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.

Види експозиції:

– пряма (на початку твору);

– затримана (у середині твору);

– зворотна (у кінці твору);

– розпорошена (фрагментарна) – подається фрагментами протягом твору.

Зав’язка – подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) – кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.

Кульмінація (від лат. “вершина”) – найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.

Іноді трапляється передкульмінація.

Розв’язка – логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.

Сюжетне обрамлення:

Пролог (передслово, передмова) – окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, Що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

Епілог (післяслово, післямова) – заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.

Позасюжетні елементи:

– вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом подій у творі);

– авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображуваного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);

– ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображуваному схвильованості, задушевності тощо);

– публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);

– філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного);

– історичні відступи (розповіді про події минулого);

– художнє обрамлення (сцени, якими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);

– присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);

– епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів);

– заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).

Тропи – художньо-виражальні засоби

Епітет (від грец. “додаток, прикладка”) – художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.

Постійні епітети – епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі).

Порівняння – троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого.

Метафора (від грец. “перенесення”) – троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. (Метафора – ніби приховане порівняння. Але: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)

Персоніфікація – надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Алегорія (від грец. “інший” та “говорю”) – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Метонімія (від грец. “перейменування”) – троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад: увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.

Синекдоха (від грец. “співвіднесення”) – троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!

Гіпербола (від грец. “перебільшення”) – художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Соеюра).

Оксиморон (оксюморон) (від грец. “дотепно-безглузде”, “нісенітниця”) – свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій – не своїй землі (Т. Шевченко).

(від грец. “знак, натяк”) – предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна – символ життя, молодості та ін.