Значення роману “Герой нашого часу”
Роман “Герой нашого часу” був написаний в последекабрістское час. Прогресивні дворяни намагалися змінити суспільний лад, але їхні плани зазнали краху. Наступні роки стали одним з найскладніших періодів життя російського народу. Але навіть в такі важкі часи люди не переставали мислити, і всі їхні сили були спрямовані на інтелектуальний розвиток. Освічені люди намагалися пізнати світ з усіма його складнощами. У розповіді у романі автором навмисно порушена хронологія подій. Так Лєрмонтов дає можливість читачеві відволіктися від сюжету
При написанні роману основною метою Лєрмонтова було розкрити складний характер людини його часу, описати лінію долі особистості з сильним характером в той нелегкий час. В. Г. Бєлінський назвав цей роман “сумної думою про наш час”. А ось, що говорив Б. Ейхенбаум: “предмет художнього вивчення Лєрмонтова… особистість, наділена рисами героїки і вступає в боротьбу зі своїм віком”. Але ж насправді
Але також немало важливо для Лєрмонтова було описати час, у який жив головний герой. Письменник каже, що в той час розумним молодим людям було дуже складно, їх чекає марна життя, вони не можуть втілити свої мрії. Вони, здається, “зайві люди” в тій епосі, яку давно випередили, але де їм судилося жити. Такі особистості незрозумілі і приречені на самотність.
Головний герой роману – герой часу – це Печорін, людина, що володіє складним і неймовірно вольовим характером. З часом він розуміє, що ні він, ні його оточують, не зможуть домогтися щастя та успіху. Життя йому стає нецікаво і нудно, він у всьому розчаровується. Печорину тісно в атмосфері часів Миколи І, сам він каже: “У мені душа зіпсована світлом”. Головний герой роману намагається знайти людей схожих на нього самого, тих, хто зміг би зрозуміти його або навпаки протистояти. Але всі його пошуки марні, йому немає рівних. Печорін не може знайти собі гідного суперника, від чого йому стає нудно. Більш того намагаючись розібратися в людях, він виявляє в них ницість, підлість, жадібність, відсутність шляхетності. Через це Печорин все більше розчаровується в житті, він втрачає спокій і здатність радіти. Ця людина призначений для високих цілей, великих вчинків, адже його не цікавлять прості радощі життя.
Лєрмонтов говорить, що цей талановитий з народження людина, що володіє складним складом розуму, незвичайним характером і силою волі, має незвичну властивість: його очі “не сміялися, коли він сміявся”. Ця “дивність” ще раз підтверджує, що Печорін не бачив сенсу життя і свого майбутнього в цьому світі.
Він мріє про велике, прагне до плідної мисленню, але проживає життя марно. З болем на душі він говорить такі слова: “Моя безбарвна молодість протекла у боротьбі з собою і світлом; найкращі мої почуття, боячись глузування, я ховав у глибині серця: вони там і померли”.
Все життя головний герой шукає, намагаючись розшукати великодушність, цнотливість і красу душі. Він вирішила, що Бела і є той ідеал, який він так довго шукав, але його знову чекає розчарування. Його почуття до неї пропадають, як тільки він розуміє, що максимум на, що здатна ця молода вродлива дівчина це тільки безмірна любов до нього. Безперечно Печорин егоїст, але в усьому винна епоха, яка не дала йому можливості розкритися.
Не виходить у Печоріна і подружитися з Максимом Максимовичем, аж надто вони різні. Вони представники абсолютно різних верств російського життя: один уособлює народну Росію, яка не має освіти, другий – дворянство. Їх нічого не пов’язує, вони не можуть знайти нічого спільного, внутрішній світ кожного виключає будь-які відносини один з одним. Ще більше помітні моральні якості і вольовий характер Печоріна, коли він зустрічається з підлим і слабохарактерною Грушницким.
Все, що відбувається з головним героєм у романі, доводить існування життєвої долі, і те, що в житті відбувається безліч, здавалося б, незначних подій, які згодом граю величезну роль у нашій долі. Завдяки кожної події в житті Печоріна, в ньому сформувалося певне поняття про життя. Лєрмонтов повністю розкриває нам характер Печоріна, і називає соціально-політичні умови, які формують “героя часу”. Роман “Герой нашого часу” випередив психологічні твори Достоєвського, а Печорин наповнив список “зайвих людей”, описуваних в російській літературі. У мене суперечливе ставлення до Печоріна: я вважаю його егоїстичної натурою і в той же час він благородна людина. Але ось автором роману Лєрмонтовим я захоплююся, адже він так майстерно зміг зробити психологічний портрет такого непростого людини.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)