Значення повісті І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”
Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість “Микола Джеря”, у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу – протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали
Повість “Микола Джеря” – новаторський твір. Письменник створив багатогранний образ позитивного героя, виразника народних дум і прагнень. “Високе почуття людської гідності, – зазначав О. Білецький, – непримиренність по відношенню
Твір починається описом розкішних краєвидів Васильківщини, з її буйно-зеленими вишневими садками, розлогими вербами, квітами. Дивовижно виглядає село Вербівка під промінням літнього сонця: “Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями…” Пейзаж у творі допомагає краще розкрити задум повісті. На тлі вічної гармонійної природи – безрадісне життя кріпаків. Неспокій у душі героя передається показом неспокою у природі. З тонкою спостережливістю змальовує Нечуй-Левицький картину наближення зливи. В чорній плямі, що з’явилася на обрії, Миколі ввижається “темна копиця”, яка незабаром “стала ніби здоровою скиртою, та все сунулась до берега…” Грізна морська стихія в уяві селянина асоціюється з сільською природою. Картина розбурханого моря перегукується з його настроєм, почуттями, підкреслює вольовий характер. Небагато знайдеться письменників, які б могли позмагатися з Нечуєм-Ле-вицьким у “почутті природи”, в умінні її бачити й описувати. Природжене “почуття природи” назавжди залишилося характерною рисою його творчості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)