“Зів’яле листя ” в серці й у пам’яті поета Івана Яковича Франка
Поезія видатного українського письменника, поета і драматурга І. Франка посідає провідне місце в багатогранній творчості Великого Каменяра і стала одним з найбільших досягнень національного поетичного слова, а значна її частина складає кращі надбання світової літератури. Самою яскравою зіркою у поетичному доробку І. Франка є поетична збірка “Зів’яле листя”, яка побачила світ у 1896 році. Ця низка творів поета об’єднала в собі незвичайно вразливі поезії, написані в самий важкий період життя І. Франка. Саме тому всі твори цієї збірки
Жорстоке переслідування І. Франка українськими та польськими можновладцями та буржуазією, третє ув’язнення поета, його недопущення до викладання у Львівському університеті, проблеми у особистому житті – все це стало для Каменяра дуже болячими ударами. Вони обрушувалися на Франка один за одним, шарпаючи його серце, затьмарюючи його душу. Саме ці удари і викликали такі сумні мотиви в його поетичній творчості того періоду. Тому й поява збірки “Зів’яле листя” цілком зрозуміла та з’ясована, бо таких
Збірку “Зів’яле листя” поет назвав ліричною драмою і це дійсно справжня драма. Низка поезій цієї збірки являє собою сумну розповідь про невимовні страждання душі, зраненої жорстокими ударами долі, серед яких не тільки життєві негаразди, а й нещасна любов.
“Моя бо й народна неволя –
То мати тих скорбних пісень” –
так писав І. Франко в одній із своїх поезій.
Досить символічна і надана поетом назва збірки. “Зів’яле листя” – дуже точний художній образ втрачених надій та задавленого в душі щирого почуття.
“Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтілені жалі,
Завмерлеє в серці кохання”.
Збірка “Зів’яле листя” складається з трьох умовних жмуток, в яких розкривається викликана важкими життєвими та особистими обставинами глибока душевна трагедія поета, почуття якого втілені в переживання ліричного героя.
В одному з цих жмутків І. Франко неперевершено передає душевні муки нерозділеного кохання, його вразливість та беззахисність. Це відображено в поезіях “Так, ти одна моя правдивая любов” і “За що, красавице, я так тебе люблю”. Герой ніяк не може змиритися з тим, що йому відмовляє його кохана, але й не може зрозуміти, в чому причина його нещасть. Він то прагне здаватися байдужім – “Я не надіюсь нічого…”, то в усьому звинувачує обставини – “Раз зійшлися ми случайно…”, то знову вмовляє свою кохану змилуватися над ним і припинити його страждання – “Не минай з погордою…”, “Я не кляв тебе, о зоре”.
Провідним мотивом другої частини збірки “Зів’яле листя” є пекельні душевні страждання поета, які спричинило йому нещасливе кохання. При цей жмуток поезій М. Коцюбинський написав так: “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу, чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв”. З цим ствердженням важко не погодитися, бо в своїй збірці І. Франко виступає саме в ролі ліричного героя, який оспівує високе кохання, який є людиною з вразливою душею, але й з неймовірно сильним характером. Його ніщо не страшить – ні переслідування і наклепи ворогів, ні невдачі та труднощі життя, ні зрада близьких людей і друзів, ні польська шляхта та українська буржуазія з їх жандармами і тюрмами.
“Не боюсь я царів держимордів,
Хоч у них є солдати й гармати,
Не боюсь я людських пересудів
Що потраплять і душу порвати.”
Ще одна частина збірки написана переважно у манері національних пісень українського народу, саме тому багато поезій з цього жмутка були покладені на музику і стали для багатьох улюбленими романсами та піснями. Це “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?”, “Чого являєшся мені у сні?” та інші. В цих піснях автор намагався знайти співзвучність природи і своїх страждань, шукаючи розраду саме в них.
Як говорить народна мудрість “Світ постав з любові”. І це ж дійсно так, адже кохання існує не землі з моменту появи на ній людини. Незважаючи на те, розділене воно чи нещасливе, кохання все одно робить людину благороднішою і чистішою, надихає її на великі подвиги і звершення. Саме таке кохання оспівано І. Франко у збірці “Зів’яле листя”, поезії з якої до кінці життя залишилися в серці й у пам’яті поета та й досі живуть з українцями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)