Прийшла зима – біла та морозна. Зникло листя з дерев. Позамерзали лісові джерельця. Птахи давно відлетіли у вирій. Природа ніби заснула аж до самої весни. Синім зимовим вечором дуже добре прогулятися лісом. Сідає червоне сонце, іній блищить. Хрумтить під підборами сніг, та товстенький уже льодок. Хочеться йти довго, безкінечно, аби тільки від дихання підіймався пар, стояло над головою синє морозне небо, а ліс не закінчувався.
Після прогулянки зимовим лісом вечір удома здається не просто затишним, а чарівним. Як гарно перевдягтися в домашній
одяг, ухопити обома руками чашку з кавою і присісти ближче до радіатора парового опалення. А за вікнами вечір уже майже змінився ніччю: над обрієм видно лише невеличку смугу, яка лишилася від сонячного кола. Наступні кілька годин можна витратити на самого себе. Можна почитати гарну книжку, можна підсісти до комп’ютера і стати на якийсь час ніндзя-черепашкою. А можна зробити щось корисне: наприклад, налагодити старий радіоприймач або вигострити кухонні ножі.
Від вечорів, які бувають навесні, улітку і восени, зимові вечори відрізняються тим, що саме найхолоднішої пори року трапляються найцікавіші,
найприємніші, найчарівніші історії. Пригадаймо, наприклад, гофманського Лускунчика. Якщо сидіти тихо і бути уважним, то незабаром можна почути легеньке шерхотіння за стіною. То сам Мороз обдивляється свої поснулі володіння: чи все гаразд? До Нового року лишається зовсім небагато тижнів. І це – найприємніша з думок, які згодні завітати до тебе довгого зимового вечора.
