Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева. Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має ім’я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім’я Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей спить, але, коли доторкнешся
рукою до його стовбура, відчуєш, що кора тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з красунею берізкою Снігуркою!
Узимку все змінюється. Темна зелень хвої привертає
до себе погляд, вона ніби зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав… На пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи, настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами. Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка.
