Роман “Червоне і чорне” – правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути. Жульєн Сорель – представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися
і досягати мети. Він – яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість. Наш герой – син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. “Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…” Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра – стати священиком. “Пробити дорогу для Жульєна насамперед
означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву”. І от перша перемога, перший “вихід у світ”. Жульєна запрошує до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: “він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…” Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. “Совість Жульєна стала нашіптувати йому: “Ось воно – це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..” Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. “Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам”, – сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися. Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що “знання тут і в гріш не ставлять”, тому що “успіх у науках здається підозрілим”. Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, “аскетичне благочестя”. Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії – занадто вже відрізнявся він від інших. І нарешті – перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом – несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? “У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю”. Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. “Скільки чудових планів – і от в одну мить… усе це розсипається на порох”, – думає Сорель. Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок – у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь. Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в “гарне суспільство”. Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
