“Жорстокий моральний урок в поезії Бодлера”

Шарль Бодлер належить до когорти тих поетів, які у своїх сучасників не знайшли ні розуміння, ні визнання. В тогочасному суспільстві його вважали богохульником і анархістом, небезпечною і аморальною, навіть божевільною людиною. Лише окремі люди, здебільшого діячі мистецтва, зуміли побачити в ньому великого поета. Таке ставлення до Бодлера його сучасників пояснюється тим, що поет з ранньої юності і до кінця свого життя знаходився у постійній конфронтації з мораллю та поглядами на життя представників тогочасного суспільства. Цей конфлікт був

настільки непримиримим, що не можливо було навіть уявити будь-яку іншу розв’язку життя поета, окрім трагічної. Шарлю Бодлеру доля подарувала усього сорок шість років життя, але й за недовгий термін своєї творчої діяльності він став представником еліти класичної поезії.

Літературну долю поета визначила його одна єдина поетична збірка, якій він дав назву “Квіти зла”. Задум створення цієї збірки виник у Бодлера ще в юності. Поет згадує про намір випустити невелику книгу віршів в “Салоні 1846 року”, а ще через два роки з’являється повідомлення про намір Бодлера випустити поетичну збірку “Лімби”.

Нарешті в 1851 році під цією назвою в одній із малотиражних газет друкується невеликий цикл віршів Бодлера із одинадцяти поезій. І тільки в 1855 році досить респектабельний журнал під назвою

“Ревю де Дю Монд” опублікував ще вісімнадцять віршів Бодлера. Саме вони принесли поетові безумовний успіх. До нього прийшла хоча ще ледве помітна, але вже справжня популярність, і її було достатньо для того, щоб модний видавець Огюст Пуле-Малассі у грудні 1836 року купив у Бодлера права на видання книги “Квіти зла”. Через півроку поетична збірка вийшла у світ.
Назву до збірки своїх віршів поет шукав довго і вийшла вона напрочуд виразною і місткою, бо поряд з протиріччями самого Бодлера сфокусувала в собі і суперечності епохи, в яку жив поет. В назві книги поету вдалося передати особисте прийняття оточуючого світу як царства суцільного зла, і разом з тим власний погляд на цю сумну реальність. Сучасниками поетична збірка була трактована як недостойна поетизація аморальності. Сам поет стверджував, що збірку треба оцінювати лише як єдину книгу, а не за кожним окремим віршем. Саме так з цієї збірки випливає жорстокий моральний урок сучасникам поета та його нащадкам.

Після 1848 року поет переживає глибоку духовну драму. Він намагається переосмислити події французької революції і трактує їх з філософської точки зору. Але якщо раніше Бодлер схилявся до того, що світ є хиткою збалансованістю добра та зла, то дедалі він приходить к висновку, що зло всесильне. Від суперечностей життя і зла поет і сам неодноразово потерпав, тому в збірці поезій він найбільш уваги приділяє саме цим аспектам. Бодлер, на відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновки, стверджував, що в кожному з нас є два прагнення, одне з яких спрямоване до Бога, а друге – до Диявола. Тим самим він заперечував однозначне і однобоке трактування людини і її душі. Зрозуміло, що поклик до Бога – це бажання якомога вище піднятися у духовному відношенні, а ось поклик до Диявола – це насолода від власного падіння і тваринність людини. Поет з викликом поетизував саме те, що у суспільстві можна назвати падінням. Але це не означає, що Бодлер змирився і визнав перевагу зла. Як сказав про нього О. Блок: “своєю поезією він переконував, що й перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини”.
Поетична збірка “Квіти зла” створювалася поетом на протязі усього життя, тому й увібрала у себе всі найкращі твори з його поетичної спадщини. “Квіти зла” – це цілісний твір, де всі його частини і окремі вірші органічно пов’язані між собою. Збірка складається із посвяти, вступу і шести циклів – “Сплін та ідеал”, “Паризькі картини”, “Вино”, “Квіти зла”, “Бунт” і “Смерть”. Усі розділи об’єднані за проблемно-тематичним принципом.
Композиційну структуру книги “Квіти зла” і її основну частину “Сплін та ідеал” визначила двополюсність відчуття, яка відкривається трьома поезіями “Благословення”, “Альбатрос” і “Лет”, де стверджується божественна природа людини Вона з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, “трепетний дух” якого утікає від “земної хвороботворної гнилі”, щоб найскоріше злетіти ввись – в “осяйну даль”, і “таємні сфери”. Та Бодлер не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини “Сплін та ідеал” до останньої, яка складається з віршів “Сплін”, “Марево”, “Жага небуття”, “Алхімія страждання” і “Годинник”, чітко спостерігається низхідна лінія, яка веде не від “спліну” до “ідеалу”, а зовсім навпаки, від “ідеалу” до “спліну”, від Бога – до Диявола.
Перший цикл – “Сплін та ідеал”, як і взагалі вся збірка, являє собою лірична драма, де ідеалам людини протистоїть не оточуюча дійсність, а хворобливий душевний стан під назвою “сплін”, що породжений цією дійсністю. Завдяки такому підходу поетові вдалося заглянути у саму безодню людського душевного мороку і відчаю.

У всіх поезіях збірки “Квіти зла” протиставляються Добро і Зло. Але це добро – не християнська любов до інших людей чи до Бога, це всепоглинаюче прагнення злиття з нескінченним вічним світом, прагнення, яке може бути задоволене тільки фізичними засобами, які мають аморальну природу. Та саме в цьому і є корінь унікальності поезій Бодлера. В них два протилежних полюси – Дух та Плоть, Добро та Зло, Бог та Диявол, – починають перетворюватись одне в одного. Диявол виступає як голос плоті, але цей голос є тугою за неможливим. Вона, у свою чергу, може знайти задоволення лише за допомогою фізичної насолоди. Ось чому Диявол Бодлера не Ангел, а передусім – він земне втілення Бога, а Бог – земний Диявол. Ці дві протилежності притягують і водночас відштовхують поета, він завмирає між ними, обійнятий жахом і зачарований. Саме це стверджує вірш “Гімн краси”, в ньому стверджується думка, що Добро й Зло однаково можуть бути джерелом прекрасного.
“Чи Бог, чи Сатана,

Чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя,
о владарко натхненна,
Зробила легшим ти,
а всесвіт – менш гидким!”

А ось краса у віршах поета з’являється то в образі жінки, якій смуток додає чарівності (“Сумний мадригал”, “Рудій жебрачці”, “До перехожої”), то у вигляді статуї, незворушної і непохитної, об груди якої розбивається кожний, хто намагається розкрити її таємницю (“Гімн краси”). Поеті не впевнений, звідки з’явилася краса на землі. Можливо, вона зійшла з небес, а можливо, піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б вона не була походження, робить світ ближчим, а удари долі не такими страшними.

Саме відчуття “жахів життя” змушувало поета шукати нову, незнану красу, яка зростає на грунті розладу і відчаю у світі, де перемагає зло. Не випадково у передмові до поетичної збірки Бодлер сформулював головний пункт своєї естетичної програми як “видобування краси із зла”. Основою книги “Квіти зла” стала символіка і протиставлення, єдності і протилежності. Наприклад у поезії “Падло” оспівується вічність, яка порівнюється матеріальністю.

“Так скажіть же, красо, хробакам,
що в жадобі
поцілунками тіло пожеруть,
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
божественну і форму, і суть”.

Завдяки єдиній збірці Шарль Бодлер став одним із засновників символізму, в творчості якого гармонічно поєдналися символічні і романтичні елементи. “Квіти зла”, хоча і зробили Бодлера відомим, але не принесли йому літературного визнання. Немолодий денді, який вів дивний спосіб життя, він був схожий на поетів-романтиків старшого покоління – Гюго, Готьє та інших. Однак літературна прогресивна молодь була готова визнати Бодлера своїм “метром”. У 1864 році 20-річний Поль Верлен написав дифірамб у його адресу, але Бодлер відштовхнув руку допомоги: “Нічого так я не люблю, як бути на самоті”.
Після виходу у світ поетичної збірки Бодлерові залишалося жити усього 10 років. І до кінця свого недовгого життя поет вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам’яті. Так воно і сталося. Його не тільки читали – у нього вчилися. Учителем Бодлера називали Рільке, Еліот і Брюсов, його в своїх творах згадували І. Франко, Л. Українка, В. Стефаник, а українською мовою твори Бодлера зазвучали завдяки талановитим перекладам П. Грабовського, М. Драй-Хмари, М. Терещенка та інших.