Жниварські пісні
Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба – збирання врожаю. Жниварські пісні Поділяються на: зажинкові, що виконуються до початку роботи,
– жнивні, виконувані під час збирання врожаю,
Обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.
Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, “останець” (або “дід”) перев’язували
Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного
Характерні особливості жниварських пісень:
Важлива роль описів природи;
Використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);
Зменшено-пестлива лексика;
Яскраві гіперболи, порівняння;
Загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);
Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того бе-чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).
Жниварські пісні:
“Маяло житечко, маяло”,
“Там у полі криниченька” та ін.