Жива пам’ять про Котляревського
Грунтові сільські дороги мають особливу принаду, особливо коли тягнуться через невеличкі гаї, поля, видолинки. Тільки побачивши їх, можна зрозуміти, чому їх інколи порівнюють зі стрічками,, бо вони справді нагадують сіренькі стрічки, що пролягли аж до небокраю. Вони, як вічний поклик до вирію, кличуть мандрівників у незвідані краї. Тими шляхами мандрував колись і Котляревський. Може, теж задивлявся на птахів, що летіли до вирію, а може, просто приємно було міряти кроками цю чудесну стрічку, щоб насолоджуватися звуками, дивись, і пісня звідкись
І, напевне, письменникові не мріялося навічно залишитися в пам’яті наступних поколінь, він просто жив і творив для свого народу, для вшанування його красивої душі. І саме полтавські шляхи навіювали бажання творити.
Я закохана в Полтавщину, бо там моє коріння: дідусі і прабабусі вже понад століття живуть’ на полтавській землі. Одного разу я звернула увагу на якусь намальовану
Я була вдячна моїй прабабусі за цю розповідь, яка ще раз підтверджує ту думку, що справді народні письменники, яким був Іван Петрович Котляревський, завжди живуть у народній пам’яті. А ту картину прабабуся подарувала мені на добру згадку й добру пам’ять. І тепер я вже знаю, як і що розповім спершу своїм дітям, а потім і онукам про народного письменника з Полтавщини.