Життєвий і творчий шлях поета – ДЖОРДЖ БАЙРОН. “ДОРОГОЮ СЛАВИ І ЧЕСТІ”

РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

§ 6. ДЖОРДЖ БАЙРОН. “ДОРОГОЮ СЛАВИ І ЧЕСТІ”

Життя героя вимірюється лише цією мандрівкою без

Мети. Адже куди й навіщо їде герой, що, крім нудьги,

Жене його з дому – так само залишається невідомим.

С. Павличко

Байрон справив величезний вплив на англійську і світову літературу своєї доби та наступних часів. Він надав романтизму особливої дієвості, поєднавши внутрішнє життя особистості з буттям епохи. Розкриваючи моральні проблеми людини в широкому історико – культурному контексті, митець

створив новий тип героя, який здобув назву “байронічного” і став утіленням духу свого часу. З могутньою творчою особистістю Байрона пов’язане виникнення нової стильової течії в романтизмі, за ним пішли інші, орієнтуючись на нього й порівнюючи себе з ним. Байрон став володарем дум передових людей усієї Європи.

Життєвий і творчий шлях поета

Джордж Гордон Ноел Байрон – видатний англійський поет – народився 1788 року в Лондоні в аристократичній родині. Батько його мав бурхливий темперамент, розорив сім’ю і, рятуючись від кредиторів, утік до Франції, де й помер, коли майбутньому письменнику

було лише три роки. По лінії матері Байрон був пов’язаний з родом шотландського короля Якова І. Залишившись майже без засобів до існування, мати поета вивезла сина на свою батьківщину, у Шотландію, до міста Абердин. Системної початкової освіти Байрон не отримав: на гарних учителів у матері не було грошей. У десять років, після смерті двоюрідного брата, Байрон успадкував титул лорда, замок під назвою Ньюстедське абатство, а також право у повнолітті посісти місце в палаті лордів англійського парламенту. Замок виявився настільки занедбаним, що жити у ньому було неможливо, тому Кетрін Байрон із сином оселилася у Ноттінгемі. Шкільні роки Байрона минули в закритому аристократичному коледжі Гарроу. Його стосунки з товаришами складалися непросто. Від народження він був кульгавий, але не терпів співчуття та гостро переживав образи. Аби утвердитися серед однолітків, Байрон наполегливо займався спортом і з часом став вправним плавцем, боксером, вершником, фехтувальником. 1805 року він вступив до Кембриджського університету, де вивчав історію і філософію, класичні та сучасні мови, історію мистецтва.

Улітку 1807 року вийшла перша збірка віршів Вайрона “Години дозвілля”.

У першому номері журналу “Единбург Рев’ю” за 1808 рік анонімний рецензент піддав цю збірку нищівній критиці, вірші молодого поета назвав поганими підробками і взагалі не радив йому займатися літературою. Рецензію цю спровокувала передмова Байрона до збірки, в якій автор, звертаючись до читачів, просив їх бути поблажливими на тій підставі, що для нього, нащадка славетного аристократичного роду, поезія не є справою його життя, а лише годинами дозвілля (у такий спосіб пояснювалася і назва збірки). Автор рецензії не зрозумів, що то був виклик, бравада, спроба створити певний образ, маску романтичного поета. У творах, які увійшли до першої збірки, і справді було багато запозиченого з романтичних мотивів інших поетів. Але цікаво, що кращі зі створених на той час віршів Байрон до збірки не вмістив: в них вимальовувалася індивідуальність Байрона-людини, розкривався його внутрішній світ.

На початку 1809 року Байрону виповнився 21 рік, тепер він мав право на місце в палаті лордів англійського парламенту. Залишилися спогади свідків прийняття Байроном присяги в палаті лордів. Коли він увійшов, “на обличчі був вираз розчарування, змішаного з обуренням”; прийнявши присягу, він не потиснув руку, яку йому запропонував канцлер, а лише простягнув кінчики пальців, “потім кілька хвилин просидів у недбалій позі на одній із порожніх лав ліворуч від трону”, яку за звичаєм займали лорди з опозиції, і вийшов. Сучасники визнали таку поведінку зухвалою.

А через кілька днів після прийняття присяги вийшла друком сатирична поема “Англійські барди і шотландські оглядачі”, де уїдливій критиці піддавалися і редактори “Единбург Рев’ю”, і сучасні поети: Сауті, Вордсворт, Скотт та інші. Хоча сатира вийшла без підпису, анонімно, Томас Мур, один із тих, хто згадувався у поемі, послав Байрону виклик на дуель. Але Байрон відповісти на той виклик не зміг, бо не отримав листа: він вирушив у подорож на південь Європи і Близький Схід – Португалію, Іспанію, Грецію, Албанію, Мальту. Через два роки, повернувшись на батьківщину, Байрон визнав, що сатира вийшла з-під пера занадто критичною й різкою, вибачився перед Томасом Муром. Проте не всього, що було написане в тій сатиричній поемі, Байрон зрікся. Насамперед він не відступився від свого розуміння призначення поета. Для Байрона поет не самотній мрійник, а трибун, який виконує поезією свій громадянський обов’язок. Саме це він стверджував у своїй другій поемі “З Горація”, яку написав під час подорожі.

Поема ця не мала успіху, хоча Байрон покладав на неї великі надії і багато розповідав друзям про свій задум. Але слава все ж прийшла доБайрона. Сам він сказав про це так: “Одного ранку я прокинувся знаменитим”. Дослідники й біографи поета вважають, що то був ранок 27 лютого 1812 року. Напередодні Байрон виголосив у палаті лордів знамениту промову, в якій чітко визначив своє політичне кредо: “Чи розуміємо ми, чим зобов’язані голоті?.. Вона кине виклик вам самим, якщо нуждою та зневагою ви доведете її до відчаю!” А через кілька днів вийшли друком перші пісні його поеми “Паломництво Чайльд-Гарольда”, яка відразу ж завоювала успіх.

Перші пісні поеми Байрон писав під час подорожі, її маршрут збігається зі шляхом паломництва Чайльд-Гарольда, збігаються також деякі деталі біографій автора та героя. На цій підставі читачі ототожнили Байрона з героєм його твору. Байрон протестував проти такого ототожнення: його герой не вичерпував багатства авторської індивідуальності.

За жанром “Паломництво Чайльд-Гарольда” – ліро-епічна поема. Враження від побаченого під час подорожі, роздуми про події минулого й сучасного в поемі тісно переплітаються. У першій пісні зображено дві країни: Португалію та Іспанію. З 1807 року на Піренейському півострові йде війна, розв’язана наполеонівською Францією. Байрон захоплювався особистістю Наполеона, але почуття справедливості змушує його стати на бік народу, який виборює свої права, захищає свою землю. У другій пісні перед читачами постає велична у своєму минулому Греція. Третя і четверта пісні пов’язані з іншою подорожжю автора – його мандрами після того, як 25 квітня 1816 року він змушений був назавжди залишити Англію.

Період 1812-1816 років – нелегкий час романтичної слави Байрона. Успіх його став важким випробуванням. У 1812-1813 роках Байронкілька разів виступав у парламенті, але, як він сам записав у своєму щоденнику, “набридла парламентська комедія”. Було кілька гострих політичних віршів – відгук на події, що відбувалися в країні. Його літературна слава росла неймовірно. Поеми, написані в 1813 – 1816 роках,- “Гяур”, “Корсар”, “Абідоська наречена”, “Лара”, “Облога Корінфа”, “Парізіна” – користувалися шаленим успіхом. Тільки з травня до грудня 1813 року вийшло сім видань “Гяура”. Але поезія того періоду свідчить і про незадоволеність власним життям, яка примушує поета піднімати свого героя на бунт проти світу. Поеми, написані в 1813-1816 роках, дослідники назвали “східними”. В них різні герої, але кожного разу – це людина, яка відкинула закони існуючої моралі. Кохання – остання надія такого героя, лише воно зв’язує його з життям. Героїв його “східних” поем теж ототожнювали з самим Байроном. Створювалися легенди, за якими все, що відбувалося з героями поем, траплялося і з автором. Цьому сприяла переконлива достовірність характерів його героїв. Герой Байрона увібрав у себе різноманітні романтичні риси, ставши довершеним і закінченим образом.

Однією з причин, яка ускладнювала відокремлення автора від героя, була незвична для тогочасного читача форма ліро-епічної поеми, яку створив Байрон. Ця нова форма була наслідком нової особистості, яка виявилася і в циклах ліричних віршів лондонського періоду. Перший з них складається з шести віршів, об’єднаних посвятою “До Тірзи” і присвячених померлій жінці. В них іноді намагаються впізнати якусь певну жінку, “невідому”, “приховану” кохану поета. Але біографічний характер цих віршів має і більш широкий зміст, бо передає не тільки обставини, а здебільшого атмосферу особистого життя поета після його повернення в Англію. Вірші циклу “До Тірзи” створюють образ приреченого кохання, яке має загинути.

Другий важливий ліричний цикл був пов’язаний з особистістю Наполеона. 6 квітня 1814 року Наполеон зрікся престолу. 10 квітня 1814 рокуБайрон за один день написав “Оду до Наполеона”, сповнену гнівом та розпукою. Поет сприйняв це зречення як фінал сучасної історії, фінал, позбавлений трагізму, бо його герой виявився не гідним тієї ролі, яку він собі обрав. Байрон присвятив Наполеону ще кілька віршів, які були відгуком на подальші історичні події: втечу Наполеона з острова Ельби, його тріумфальне повернення в Париж, поразку під Ватерлоо. У віршах “На втечу Наполеона з острова Ельба”, “Ода з французької”, “Зірка Почесного легіону”, “Прощання Наполеона” відбиваються суперечні почуття поета: захват особистістю і співчуття до його долі. Байрон зрозумів, що доля Наполеона завершилась логічно, це доля великої людини, яка стала тираном народів. Але він побачив і те, що у новій історичній добі зовсім не лишається місця величному.

На початку 1815 року вийшов друком цикл “Єврейські мелодії”. Вірші цього циклу – найвідоміші зразки лірики Байрона, перекладені багатьма мовами, вони найхарактерніше репрезентують Байрона широкому загалу. Матеріалом для 23 віршів цього циклу стали біблійні сюжети, а відібрані вони так, що утворюють невелику, але вичерпну антологію романтичних мотивів. І всі ці мотиви об’єднані образом співця, в душі якого і відчай, і біль, і палке бажання воскреснути, знайти нові ідеали.

Ліричним завершенням цього періоду життя Байрона стали вірші, присвячені зведеній сестрі поета Августі, яка не залишила поета, морально підтримувала його у складний для поета період. Ці вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон вирушив після розриву з дружиною. Останні місяці перебування в Англії були нестерпними для поета: до сімейного скандалу додалося цькування політичних противників та літературних опонентів. Газети розгорнули ворожу кампанію, старі знайомі відвернулись від нього, в палаті лордів його освистали; коли він вирішив виїхати за кордон, французький уряд відмовив йому в паспорті.

Час перебування у Швейцарії – з травня по жовтень 1816 року – був для поета духовно важким і творчо плідним. Поеми “Шильйонський бранець”, “Тьма”, “Сон” відбивають поетове трагічне відчуття світу. У Швейцарії поступово складається задум драматичної поеми “Манфред”.За вигаданими фантастичними подіями – життєва драма самого поета.

Ця поема має певну схожість із “Фаустом” Гете, але водночас і полемізує з ним. Риси романтичного героя набувають широкого узагальненого характеру, виявляючи авторську позицію: все прекрасне й величне в людині веде її до загибелі через марнославство й себелюбство. Рятунку немає, є лише можливість піти з цього життя.

У листопаді 1816 року Байрон переїздить в Італію. Тут він завершує “Манфреда”, пише містерії на біблійні теми “Каїн”, “Небо і земля”, поеми “Беппо”, “Мазепа”, “Острів”, сатири “Видіння суду”, “Бронзовий вік”, задумує і створює шістнадцять пісень “Дон Жуана”. В Італії Байрон наче відчув повну свободу творчості, сміливо порушує існуючі в літературі правила, навіть ті, що сам створив.

На початку двадцятих років посилився інтерес Байрона до історії. Він створює цикл історичних трагедій “Маріно Фальєро”, “Сарданапал”, “Двоє Фоскарі”. У передмові до цих п’єс Байрон проголосив свою відданість мистецтву класицизму, обіцяючи виконання всіх його правил, зокрема трьох єдностей. Цей драматичний цикл подає кілька варіантів вирішення конфлікту між сильною особистістю й історичним часом, в якому діє ця особистість. Підкоряючись зовнішнім вимогам класицистичної трагедії, Байрон не підкорюється їй по суті вирішення конфліктів. Він відмовляється прийняти класицистичний погляд на людину, згідно з яким почуття обов’язку проголошували вищою цінністю особистості. Увага та зацікавленість Байрона історією поширюється і на історію сучасну. Він уважно стежить за подіями на батьківщині, відгукується на гострі політичні проблеми.

Байрон наполегливо шукає нових засобів відображення дійсності, які б передали суперечливий світ його сучасників. Таким новим і за формою, і за змістом став “Дон Жуан”, де Байрон створив грандіозну панораму європейського життя, описуючи побут і звичаї різних народів напередодні Французької буржуазної революції. Твір цей Байрон не завершив, хоча працював над ним з 1817 до 1823 року, аж до самого свого від’їзду в Грецію. Сам Байрон називав свій твір епосом, поемою. Пізніше жанр “Дон Жуана” назвали романом у віршах.

Образ Дон Жуана Байрона значно відрізняється від характеру, який відтворили його попередники. Це взагалі не готовий характер, а людина в процесі виховання її почуттів. Такий герой був представлений у просвітницьких романах виховання. Але в Дон Жуані природа перемагає всі педагогічні системи. Він не може протистояти своїм пристрастям, опиняється то серед піратів, то в гаремі султана, то в таборі Суворова під Ізмаїлом, то, нарешті, в Англії. Саме пісні, присвячені перебуванню Дон Жуана в Англії, перестають бути пародійними, набуваючи гостросатиричного характеру.

Але не тільки літературна творчість захоплює Байрона в Італії.

1819 року він знайомиться з Терезою Гвіччіолі, дружиною графа Гвіччіолі. Через деякий час рішенням Папи Римського подружжя Гвіччіолі розлучається і Тереза переїздить до Байрона. Ця молода, вродлива, шляхетна жінка справила сильний вплив на Байрона. На її прохання він перекладає англійською Данте і пише “Пророцтво Данте”, тимчасово припиняє роботу над романом “Дон Жуан”, бо той здавався Терезі аморальним. її родина, графи Гамба, відіграє важливу роль у політичній боротьбі Італії. Під їхнім впливом Байрон переймається політичною ситуацією у країні, стає членом таємної організації карбонаріїв.

Цікавлять Байрона і події, які відбуваються в Греції. Визвольна боротьба грецького народу проти турецького поневолення викликає його палке співчуття. Тому, коли у 1823 році в Англії утворився комітет допомоги Греції і Байрону запропонували стати представником комітету в Греції, він з радістю погодився. Продавши свій маєток Рочдейл, Байрон пожертвував 34 тисячі фунтів на визвольну боротьбу грецького народу. У червні 1823 року поет залишає Італію і вирушає до Греції, щоб безпосередньо впливати на історичні події. Як представник комітету Байронвиконував різні обов’язки, сприяючи утворенню єдиного фронту визвольної боротьби. 19 квітня 1824 року він помер Від застуди у маленькому грецькому місті Міссолунгі. Друзі Байрона не отримали дозволу поховати його у Вестмінстерському абатстві, де знайшли свій останній притулок славетні діячі англійської культури. Його поховали у церкві Ньюстедського абатства, де покояться його предки. Серце поета залишилось в землі Греції.

Життя Байрона стало легендою, суперечливою, як сам поет. Байрон чи не єдиний у світовій літературі письменник, який ще за життя сам став героєм літературних творів. Поет Шеллі зобразив його в поемі “Юліан і Маддало” (1818). Великий Гете символічно показав Байрона в образі Евфоріона у другій частині “Фауста”. На смерть великого романтика відгукнулися поети різних країн світу, серед них В. Гюго, В. Скотт, Г. Гейне, О. Пушкін, Є. Баратинський. Образ Байрона відтворили у XX ст. Б. Пастернак, М. Рильський і багато інших поетів та письменників різних країн світу.

Поміркуйте і дайте відповідь

Що не влаштовувало Байрона у навколишній дійсності?

Доведіть фактами з життя поета, що він завжди був борцем проти несправедливості.

3 якими подіями життя письменника пов’язані його численні подорожі? У яких країнах він побував? Які твори написав під враженням від своїх мандрівок?

Як сприймали Байрона сучасники? Чому ним захоплювалися і чому його наслідували?

Які герої Байрона були близькі йому по духу?

Попрацюйте з репродукціями картин

Розгляньте портретні зображення Байрона на с. 151, 154. Які риси його особистості намагалися передати художники? Опишіть словесно один із портретів Байрона.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Життєвий і творчий шлях поета – ДЖОРДЖ БАЙРОН. “ДОРОГОЮ СЛАВИ І ЧЕСТІ”