Життєвий і творчий шлях – Михайло Михайлович Коцюбинський
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)
Життєвий і творчий шлях
17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця народився Михайло Михайлович Коцюбинський.
Батько родини був гарячої та неспокійної вдачі і не міг зносити утисків начальства, через що часто міняв роботу, а сім’я змушена була подорожувати з місця на місце за його призначеннями.
З 1875 р. майбутній письменник навчався спочатку в останньому класі початкової школи м. Бар, а потім упродовж п’яти років – у ПІаргородському духовному училищі. По закінченню
У 1881 р. зближається з народовольцями. Наступного року за участь у нелегальних зборах з нагоди річниці вбивства Олександра II Коцюбинського було заарештовано, а після звільнення взято під постійний нагляд поліції.
Повернувшись до Вінниці, засновує нелегальний гурток, учасники якого знайомляться з нелегальною літературою. У квартирі Коцюбинського зроблено обшук, поліція заносить його до списку “неблагонадійних”.
Після того як батько залишається
Впродовж 1882-1891 pp. займається репетиторством у сім’ях чиновників Вінниці та навколишніх сіл.
У Вінниці М. Коцюбинський пише перші свої твори – оповідання “Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884 р.) і “Дядько та тітка” (1885 p.).
ЦЕ ЦІКАВО
У Вінниці Михайло Коцюбинський намагався одержати відгук на свої перші спроби пера від місцевого присяжного уповноваженого Неймана, людини з великими симпатіями до української’ літератури. Вирок був суворим: молодому авторові радили ніколи більше не братися за літературну творчість, щоб “не калічити святу нашу мову”. Але через шість років Панас Мирний, прочитавши оповідання “Харитя”, напише молодому колезі схвильованого листа: “Прочитав я її (“Харитю”) та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком… Та так тільки справжній художник зможе писати!” Саме мову, в хисті до якої Коцюбинському відмовляли, І відзначив великий прозаїк Панас Мирний.
У 1890 р. в львівському журналі “Дзвінок” опубліковано вірш “Наша хатка”.
У 1891 р. Коцюбинський склав іспит на народного вчителя і поїхав працювати приватним учителем у сім’ю Мельникова – бухгалтера цукроварні в селі Лопатинці Ямпільського повіту. Там він написав оповідання “Харитя”, “Ялинка”, повість “На віру”.
У червні 1892 р. Коцюбинський виїжджає в Бесарабію, діставши роботу в філоксерній комісії, яка займалась боротьбою з виноградним шкідником філоксерою у молдавських та кримських селах. Переконався, що заходи комісії не допомагають, а шкодять селянським господарствам. Тут він входить до нелегального політично-культурного товариства “Братство та-расівців”, очоленого Віталієм Боровиком.
Ідеї братства відображено у казці “Хо”. Тоді з’являються оповідання з життя молдаван: “Для загального добра”, “Відьма”; з життя кримських татар: “В путах шайтана”, “На камені”, “Під мінаретами”.
Залишивши роботу в філоксерній комісії, переїздить до Чернігова з наміром працювати в губернському земстві, алечерез “неблагонадіиність” дозволу на роботу не одержав.
У 1896 р. Коцюбинський одружився з Вірою Устимівною Дейшею, з якою познайомився в Чернігові. Дружина Коцюбинського походила зі старого українського дворянського роду. Після навчання на Бестужевських курсах у Петербурзі вона викладала французьку мову в Чернігівській гімназії.
У 1897 р. Коцюбинський захворів і змушений був кинути роботу в філоксерній комісії. Сам він думав, що в нього хвороба ніг, насправді все виявилось значно гіршим – хворі нерви і серце.
У 1897-1898 pp. працює в житомирській газеті “Волинь”.
У 1898 pp. повертається до Чернігова, де й оселяється, влаштувавшись у земську управу.
Заробіток дрібного урядовця був дуже низьким, а на утриманні Коцюбинського була сім’ я і сліпа мати, яка, до речі, на кілька років пережила сина. Щоб вести пристойне життя, Коцюбинський змушений був багато працювати, але літературна робота не давала великого прибутку. Через заборону української мови автор одержував платню значно нижчу, ніж перекладачі його творів. І хоча значущість Коцюбинського для України така ж вагома, як Чехова для Росії, його твори оплачувались значно нижче, ніж російського колеги. За новелу “Intermezzo” Коцюбинський отримує від “Літературно-наукового вісника” 35 карбованців, а Чехов продав свої твори видавцеві за 75 тисяч карбованців. Навіть на лікування у Коцюбинського не вистачає коштів, проте він навіть не спробував писати російською.
У1899 р. у Львові виходить перша збірка оповідань “У путах шайтана”. Того ж року у журналі “Жизнь” опубліковано російський переклад журналу “Для загал ьного добра”.
З 1899 р. починає виходити у Львові зібрання творів, закінчене сьомим томом у 1913 р. Майже всі значні твори письменника вийшли за його життя.
У 1903 р. перебуває у Полтаві на відкритті пам’ятника Іванові Котляревському. Тут зустрічається з Панасом Мирним, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Оленою Пчілкою.
У 1905 р. за порадою лікарів здійснив подорож до країн Центральної та Західної Європи – Австро-Угорщини, Німеччини, Італії, Швейцарії. Після повернення обирається головою чернігівської “Просвіти”.
1906-1912рр. – створення оповідань “Вдорозі”, “Коні не винні”, новел “Intermezzo”, “Personagrata”, повісті “Fata morgana”.
1909 p. перебуває на лікуванні в Італії, де особисто знайомиться з М. Горьким. Тут він пише новели “Лист”, “Подарунок на іменини”.
1910-1914 pp. – з ініціативи Горького видавництво “Знание” випустило три томи творів М. Коцюбинського в російських перекладах.
1911-1912 pp. – кілька разів побував у гуцульському селі Криворівні, де зустрічався з Іваном Франком, Лесею Українкою, етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком. Усе це зумовило появу повісті “Тіні забутих предків”.
З кінця 1912 р. тяжко захворів.
1912 – січень 1913 pp. – лікується в університетській клініці професора Василя Образцова в Києві, проте медицина вже була безсила.
25 квітня 1913 р. Михайло Михайлович Коцюбинський помер. За передсмертним бажанням його було поховано у Чернігові на Болдиніи горі, в гаю Троїцького монастиря.
ЦЕ ЦІКАВО
Одного разу в дитинстві, коли малий Михайлик захворів, під час марення він раптом заговорив українською мовою. В російськомовній родині це було дивним. Після одужання хлопчику розповіли про цей випадок. Він ще дужче зацікавився українським словом і в 9 років писав українські пісні на взірець народних, а в 12 років пише велику повість з фінського життя російською мовою.
Пристрасть до читання з’явилась у хлоїічика в 11-річному віці, коли сім’я жила на селі і він закохався в 1б-річну дівчину, яка не звертала на нього уваги. Тоді Михайлик вирішив стати великою людиною і привернути до себе серце дівчини, покладаючи всі сподівання на книжки. Прочитані твори пізніше відіграли велику роль у житті Коцюбинського і сприяли його становленню як письменника.
Уже в першій літературній спробі М. Коцюбинського знайшли відображення характерні риси реаліста. У ранній манері автора простежується схожість із творчістю Шевченка, відчутній вплив Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Академік Сергій Єфремов, глибокий знавець творчості Михайла Коцюбинського, підмітив “етнографічно-реалістичну” манеру його творчості. У цьому стилі написані твори: “На віру”, “Ціпов’яз”, “На крилах пісні”, “Для загального добра” та інші, що вийшли у 90-ті роки. У цей період можна побачити своєрідні особливості художнього методу М. Коцюбинського: його цікавлять не подробиці побуту, І а душевні переживання, людські почуття.
У малій прозі М. Коцюбинського можна відокремити умовну тематичну групу творів, пов’язаних із подіями революції 1905 р. У них персонажі поставлені в екстремальні ситуації (“В дорозі”, “Він іде!”, “Сміх”, “Невідомий”, “Persona grata”, “Подарунок на іменини”). У більшості з цих новел – трагічне забарвлення. Наприклад, “Сміх” психологічно розкрив драму інтелігенції, котра надто пізно усвідомлює свою підсліпуватість (адвокат Чубинський), і трагізм одуреного чорносотенною пропагандою, споєного селянства, що в святковому одязі сходиться з сіл до міста громити власну демократичну інтелігенцію.
Після перших творів Коцюбинський звертається до літератури європейської.
Найбільший вплив на М. Коцюбинського мали ті письменники, які відтворили внутрішній світ людини у бездоганній мистецькій формі – П де Мопассан, Моріс Метерлінк, Генрік Ібсен, Август Стріндберг та інші. Проте це було не сліпе копіювання гучних прийомів. Письменник узяв лише ідею, форму, втіливши її за допомогою як власних уподобань та смаку, так і через світосприймання свого народу.
Наполегливі шукання засобів для розкриття психологічної складності образу приводять до традицій європейської літератури. Сам письменник в автобіографії відзначив, що на нього “мали вплив найбільше письменники європейські…” Так поступово намічається його перехід до імпресіонізму – стилю, у якому письменник знайшов себе.
Характерною рисою більш пізньої творчості Коцюбинського є тонкий аналіз настроїв та почувань. Події, що супроводжують життя героїв, поступаються перед внутрішнім станом – і думками, почуттями.
Теорія літератури
Імпресіонізм (франц. impression – враження) – течія в мистецтві та літературі другої половини XIX – початку XX століть, яка основним завданням вважає витончене відтворення вражень, почуттів від зовнішнього світу.
Суть імпресіонізму полягала в тому, що його представники віднаходили значення явища чи сутність людини в найменших подробицях. Тому імпресіоністи мистецьки Занотовували моментальні враження персонажів і сам перебіг процесу пізнання світу, розщеплювали його на значущі деталі (психологічні, побутові тощо). На цьому й заснована творча манера Коцюбинського-імпресіоніста. Він намагався осягнути реальність і прорватися крізь зовнішні ознаки до внутрішньої сутності явищ. Не чужою була письменнику і реалістичність зображуваного, він не прагнув реалістичної типізації образів, не розвінчував і не викривав навіть негативних персонажів.
Есе (франц. essai – спроба, нарис) – прозаїчний твір, невеликий за обсягом, вільної композиції, який висловлює індивідуальні враження та міркування з конкретного приводу чи питання і свідомо не претендує на вичерпне тлумачення предмета.
Інтермецо (італійськ. Intermezzo; лат. Intermedio – проміжний) – інструментальна п’єса довільної будови, що виконувалась між актами трагедій у XVII століття в Італії; іноді самостійний оркестровий епізод в опері.
Використання засобів імпресіонізму надало твору певного емоційного забарвлення і надало змогу більш реалістично відобразити думку автора.
У радянському літературознавстві не згадувалося про М. Коцюбинського-імпресіоніста, оскільки творчість письменника тлумачилася не з позицій художньої майстерності, а з позицій соціальної значимості його творів. Саме імпресіонізм Коцюбинського свідчить про його свідомість.
Есеїстичний стиль відзначався образністю, афористичністю. Засновником есе як жанру є французький філософ XVI століття Міціель Монтень. Розвитку есеїстики сприяло багато найвидатніших прозаїків, поетів, філософів, серед котрих Д. Дідро і Вольтер, Г. Гейне, Б. Шоу, Г. Уельс, Г. і Т. Манни та інші. Отже, звертання М. Коцюбинського до цього жанру було свідченням і широкого знайомства з надбанням світової культури, і європейського способу мислення. Це також доказ того, що українська література початку XX століття перебувала на рівні європейської культури і не була чужою її формам та ідеям. Безумовно, заслуга М. Коцюбинського полягає в тому, що він засобами української мови розкрив складний духовний світ сучасної йому людини, що втрачає природну гармонію зі світом. Місто входить у суть сільського життя, витісняючи звідти щось надто важливе, щоб про це можна було забути. В “Intermezzo” M. Коцюбинський, використовуючи оригінальну емоційну форму, передає душевний стан людини, що стає бранцем міста з його велелюдністю і гамором. Твір ском-‘ поновано за законами внутрішнього відчуття письменника: це десять невеличких етюдів, що передають градацію настроїв і відчуттів автора. “Intermezzo” можна вважати твором імпресіоністичним. ?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)