– З наступаючими вас Святками, містере Скрудж! – Дурниця! Нісенітниця! – Хіба вам не хочеться повеселитися? – З чого б це? – Так Святки! Веселі Святки! – А у вас багато підстав для веселощів? Проваліться зі своїми Святками! Багато пуття від них! Нехай би вони зовсім зникли!.. Кожна людина чекає радісні дні Святок і Різдва. Це такі дні, коли ніжність переповняє людину, коли всі люди щасливі. Усі, крім одного – містера Скруджа, Ебінізера Скруджа. У непроглядній пітьмі, майже навпомацки пробирається до старого, похмурого будинку пан.
Зараз він з’їсть свою вівсянку і ляже спати… Але спати йому не доведеться – уві сні йому з’являться парфуми. Скрудж бачить перед собою дух компаньйона Марлі, що помер сім років тому. Марлі застерігає його від зайвої скнарості, злості, презирливого ставлення до людей. Він прийшов до Ебінізера Скруджа напередодні такого світлого свята, щоб закликати до милосердя, жалю, щедрості. Дух веде Скруджа в далеке-далеке минуле. От Скрудж ще дитина. Він нічим не відрізняється від своїх однолітків, так само, як вони, захоплюється казками про Алі-Бабу і книгою про Робінзона Крузо. А ось Скрудж – юнак, Скрудж –
у розквіті сил. Але чому немає колишнього блиску в його очах? Охоплений пристрастю до наживи, Скрудж відмовляється від коханої нареченої, від сімейного вогнища і поступово втрачає людський вигляд. Дух Різдва тягне Скруджа за собою, щоб показати, як мало потрібно людині для щастя. Скрудж бачить житло свого конторника Боба Кретчіта. Тут згадали про скнарість і нечуйність Скруджа, але в Різдво бажають йому веселих Святок і щасливого Нового року. У бідолахи Боба важко хворий синочок, і Скрудж благає дух зберегти життя маляті Тімові. Разом з духом Скрудж прямує до будинку свого племінника Фреда. Тут, серед загальних веселощів, теж заходить мова про Скруджа як про злу людину, але співчувають йому, адже людина, що відгородилася від світу людей, що не вміє посміхатися, радіти життю, знищує сама себе. Найстрашніше випробування приготував Скруджу третій дух – дух майбутнього Різдва. Він веде Скруджа в чиєсь житло. Як усе отут знайомо! Так, адже це ж його квартира, його ліжко, хтось бездиханний лежить на ній. Скрудж чує. що говорять навколо про небіжчика, тобто про нього, – а люди не кажуть про Скруджа нічого доброго. На цвинтарі він бачить свою могилу. На могильній плиті написане його ім’я. Збожеволівши від розпачу, людина хапає Примару за руку і просить його про милосердя. Ця рука здригнулася. Скрудж продовжує просити пощади, намагається утримати Примару, але той його відштовхує і зникає. Скрудж пробуджується. – Добрий день, містере Скрудж! – З Різдвом вас! Вітаю вас, дорогий сер! Дозвольте у вас попросити пробачення і доставте мені задоволення – зайдіть мене провідати, дуже вас прошу! – З радістю! – Прощавайте, кваплюся до племінника. Ах, який гарний вечір! Морозний, сніжний, урочистий! – Фред! – З нами хресна сила! Хто це? – Це я, твій дядюшка Скрудж. Я прийшов до тебе пообідати. Ти мене приймеш, Фред? Через п’ять хвилин Скрудж почував себе як вдома. Ніколи ще в житті він не їв такого смачного обіду, що подала йому племінниця. Такого теплого прийому він ще зроду не зустрічав…
