Життя Добролюбова

Літературна діяльність Миколи Добролюбова тривала біля п’яти років; критик умер двадцяти п’яти років від роду, але вплив, зроблений їм на розвиток російського громадського життя, було величезно й відчувається дотепер. Добролюбов – людина чудового природного розуму, ясний і світлого, талановитий критик і поет, блискучий організатор і великий трудівник, друг і соратник Чернишевського й Некрасова

Життя Добролюбова позбавлене зовнішнього драматизму, але багата складним внутрішнім змістом. Добролюбов народився в Нижньому Новгороді

(нині місто Горький), у сім’ї священика, розумної й освіченої людини, що любили книги й добре знали літературу. Добролюбов учився в духовному училищі, а потім у нижегородській духовній семінарії, де читання книг було для нього очним заняттям і єдиною насолодою й відпочинком від тупих а нудних занять

Сімнадцяти років Добролюбов надійшов у Головний педагогічний інститут у Петербурзі. Там Добролюбов діставав заборонені цензурою книги, захоплювався Герценом, просиджував над його статтями цілі ночі

“Мужицький демократ”, переконаний революціонер, Добролюбов нещадно викривав все вузьке, фальшиве, егоїстичне

в сучасному йому суспільному устрої й літературі. Йому доводилося діяти в умовах жорстокої цензури, прибігати до іносказань і умовчань, визнати, як писав Бєлінський, “що навіть у кріпак Росії Добролюбов і Чернишевський уміли говорити правду те мовчанням про маніфест 19 лютого 1861 р., те висміюванням і шельмуванням тодішніх лібералів”. Як Мцири, “він знав однієї лише Думи влада, одну, але полум’яну пристрасть”, жив у постійному очікуванні швидкої селянської резолюції, з болісним нетерпінням кликав її й готувався кней.

У суворій ночі миколаївського царювання він провидів світанок, настання “теперішнього дня”, як називав Добролюбов революцію: “Прийде ж він, нарешті, цей день. І, із усякому випадку, переддень недалекий від наступні за ним дня: ніч розділяє їх…”

“Бажана й свята” революція прийшла набагато пізніше; Добролюбов умер, не дочекавшись її, але, умираючи, він знав, що зробив “благу справу” серед зла, що панувало, і з повним правом сказав про себе:

Милий друг, я вмираю, Тому що був я чесний, Але зате рідному краю, Вірно, буду я відомий

Смерть Добролюбова була великою втратою. Це прекрасно розумів Чернишевський, що любив Добролюбова, як сина. “Я – теж корисна людина, але краще б я вмер, чим він. Кращого свого захисника втратив у ньому російський народ”,- писав Чернишевський. Те ж почуття мужньої скорботи виразив і Некрасов у чудовому вірші “Пам’яті Добролюбова”:

Але занадто рано твій ударив годину, И віще перо з рук упало Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало!

Самим головним у цій спадщині є його критичні статті, присвячені Творчості Щедріна, Островського, Гончарова, Тургенєва, Достоєвського, Шевченко й інших письменників. .У своїх геніальних критичних статтях Добролюбов виступає як продовжувач Бєлінського, як самий послідовний і вірний учень Чернишевського. “Мужицький демократ”, Добролюбов жагуче повставав проти всяких спроб проти мистецтва, що веде від боротьби за перебудову життя на нових початках, гідних людини

Письменник, на думку Добролюбова, повинен стояти близько народу, уміти вловлювати й угадувати його інтереси й потреби, знать, що потрібно народу. “Мерою достоїнства письменника або окремого добутку,- писав він,- ми приймаємо то” наскільки служать вони вираженням природних прагнень відомого часу й народу”.

Мистецтво повинне служити народу, виражати його інтереси й потреби, постійно вчив Добролюбов. Тому він був таким непримиренним супротивником прихильників “мистецтва для мистецтва”, що затверджували, що мистецтво не повинне бути відбиттям життя народу і його запитів. “Ми ніколи не погодимося,- писав він,- щоб поет, що витрачає свій талант на зразкові описи листочків і струмочків, міг мати однакове значення з тим, хто з рівної силою таланта вміє відтворювати, наприклад, явища громадського життя”.

Слідом за Чернишевським він боровся за те, щоб мистецтво не відривалося від життя, а. відтворювало її, пояснювало життя й вимовляло вирок над життям. Над усе в мистецтві Добролюбов цінував правду. “Головне достоїнство письменника й художника складається в правді його зображень…”

Достоїнство й значення літературного твору визначаються тим, “як глибоко проникає погляд письменника в сутність явищ, як широко захоплює він у своїх зображеннях різні сторони життя”.

Якщо Твір мистецтва неправдиво, ложно, “воно стає навіть шкідливим, тому що служить не до просвітління людської свідомості, а, навпроти, ще до більшого потьмарення”. Правда життя – необхідна умова справжнього твору мистецтва. Завдання критики він бачив у роз’ясненні, правильному тлумаченні того, що дано художником з творі мистецтва. Критик повинен допомогти читачеві розібратися в суспільній і художній цінності добутку, не нав’язуючи читачеві й авторові того, чого немає в самому добутку

Відзначаючи, що іноді сам художник неправильно пояснює зміст свого утвору, Добролюбов говорив, що завдання справжньої критики в тім і складається, “щоб роз’яснити зміст, схований у створеннях художника…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя Добролюбова

Categories: Нові твори

Links