Жіноче питання – одне з найцікавіших в історії будь-якого суспільства. Власне, жіноче питання – один із критеріїв, за яким визначають ступінь розвиненості суспільства. Історично склалося у творах XIX ст., що жінка – найуразливіша ланка суспільства: її права більш обмежені, їй майже кожну мить нагадують про другорядну роль у житті, а на її слабкі плечі покладено тягар різних великих та дрібних обов’язків, а найголовніший – бути берегинею ладу в родині, хранителькою світлого й доброго настрою. Мабуть, тому жінка, коли вона справді особистість,
– найсильніша і найяскравіша ланка суспільства. Саме такою цікавою та яскравою особистістю ми бачимо головну героїню ібсенівського “Лялькового дому” Нору. її характер показано в динаміці, у становленні під час випробувань. Колишня пустотлива дівчина стає матір’ю трьох дітей, але довго ще позбавлена самостійності, дорослості: радіє іграшкам, розвагам, будує під керівництвом чоловіка своє гніздечко, мало замислюючись над законами буття й суспільства. Зізнається ж вона, що мало розуміє Біблію, що мало навчалася моральних законів. її влаштовує роль іграшки, “білочки”, “жайворонка”,
напівдружини, напівдитини, за яку чоловік вирішує все на світі, навіть фасон карнавального костюму й танок. Але коли важко захворів чоловік і самому існуванню сім’ї та подружньому щастю загрожувала небезпека, а чоловік, заради свого реноме, просто відійшов від вирішення важливої проблеми – де взяти грошей, Нора бере відповідальність за сім’ю на свої тендітні плечі. Саме вона у скрутну годину в короткий термін виявляє себе як ділова жінка і більше того – тримає борг у таємниці, щоб зберегти спокій у домі. І все це в той короткий термін, коли хворіє чоловік, вмирає в далекому місті батько, народжується третя дитина… Вона блискуче впорується з фінансовим боком справи: у визначений термін сплачує борг, обмежуючи себе в усьому, знову-таки зберігаючи спокій у сім’ї. Нора, мовби граючись, усуне всі перешкоди, тому що сім’я в її розумінні – це невразлива фортеця. Стільки часу будуючи своє гніздечко, вона вірить у його непорушність, в те, що воно також захистить її. Вважаючи чоловіка порядною, принциповою людиною, Нора й гадки не має, що він погодиться на пропозицію шантажиста, але вірить, що Хельмер не допустить її сорому, захистить. Зважуючи, що легше – сховатися за спиною чоловіка чи не допустити, щоб коханий потрапив через неї у скрутне становище, Нора навіть збирається накласти на себе руки… І раптом – з очей злітають сяючі оболонки: Хельмер байдуже сприймає звістку про смертельну хворобу друга, злякавшись шантажу, в усьому звинувачує Нору, погрожуючи відібрати дітей, а найголовніше – зберігатиме тільки зовнішню пристойність, спокійно готується піти на пропозицію Крогстада й удавати перед світом, як і раніше, щасливе подружжя… На мій погляд, Нору не менш вразило й швидке повернення Хельмера до неї, коли зникла небезпека, – мовби нічого не сталося. Вразило його нелогічне: “Я тебе прощаю” та бажання знову взяти за неї відповідальність (бере – значить, тоді кидав?) Відчувши загрозу вигнання, самотності, глибину зради, жінка відчула й власну силу – вона зможе вистояти, зможе почати життя спочатку. Гідно відмовившись від допомоги й підтримки Хельмера, залишивши дітей у домі батька під наглядом її старої няні, Нора від’їжджає у місто її дитинства. Це – не зрада дітей, як може здатися на перший погляд, це – реальна турбота про них дорослої людини, що живе вже не в ляльковому домі, а в реальному житті. Справді, може, так і треба – не триматися “залишків, уламків, декору”, а зробити крок у справжнє життя, бо Нора зрозуміла, що “всі ті вісім років жила з чужим чоловіком”. Може, він теж зміниться, якщо “ляльку віднімуть”, але я гадаю, що навряд чи вона повернеться до нього. Саме за те зростання до висот морального максималізму я ціную головну героїню драми. Тому й цілком зрозуміло, що на російській та німецькій сцені багато років драма носила назву “Нора”.
