Жанрова своєрідність оповідання Пан із Сан-Франциско Буніна І. А
По жанрі “Пан із Сан-Франциско” (1915) – оповідання, а його жанрова своєрідність визначається соціальною й філософською проблематикою. Соціальні проблеми представлені в оповіданні так: Бунін розвінчує владу багатства, показуючи наслідку цієї влади: соціальна нерівність людей, їхня відчуженість, мнима повага до людини. Комфортабельний пароплав “Атлантида”, на якому багатий американець пливе з Нового Світла в Європу, зображує модель сучасного Буніну буржуазного суспільства, де велика кількість людей обслуговують багатих пасажирів
На початку оповідання пан із Сан-Франциско самовдоволено спостерігає підлесливі послуги всіх службовців у всіх готелях, де він зупиняється. Але після смерті героя цю шанобливу послужливість як вітром здуває: коридорний Луиджи передражнює мертвого американця, а хазяїн каприйского готелю, зрозумівши, що тепер
Бунін міркує насамперед про призначення життя й розповідає історію головного героя, що, на думку автора, прожив своє життя невірно, даремно. Пан із Сан-Франциско присвятив всі свої сили й талант неголовному. На початку оповідання письменник багатозначно згадує про попереднє життя пана із Сан-Франциско. Всі свої сили й таланти він поклав на те, щоб заробити великий капітал.
Для цього він нещадно експлуатував найманих робітників (китайських іммігрантів). Правда, і себе пан із Сан-Франциско не жалував, відмовляв собі у всьому, так що його життя, зауважує автор, не можна було назвати життям, але тільки існуванням. І от у п’ятдесят вісім років герой вирішив відпочити, тобто, як всі багаті американці, відправитися в тривалу подорож. Тільки тепер він може дозволити собі пожитьв задоволення: нічого не робити, смачно й багато є, подивитися всякі визначні пам’ятки. В експозиції Бунін докладно розповідає про життя багатіїв на пароплаві: це довга низка прийомів їжі, що закінчується головною, урочистою подією дня – обідом.
Письменник докладно перераховує всі різноманітні страви, які поглинає багата публіка, всі рідкі вина, які вона п’є, весь прекрасний посуд і меблі, які оточують пасажирів у каютах і салонах, всі коштовності, що прикрашають людей “першого сорту”, що відмінно сшитие костюми чоловіків і плаття дамся Пан із Сан-Франциско й сам уже виглядає річчю зі слоновой кістки й золота: “золотими пломбами блищали його великі зуби, старої слоновой кісткою – міцна лиса голова”. І мрії пана із Сан-Франциско докладно описує Бунін: у Неаполе поволочитися за молодими дівицями, у Ніцці подивитися на автомобільні й вітрильні перегони, у Монте-Карло зіграти в рулетку, у Римі подивитися карнавал і службу у Ватикані. Так автор майстерно показує зовні респектабельну, але внутрішньо порожнє й незначне життя американського багатія.
Заробити капітал будь-що-будь, а потім нічого не робити й жити собі на втіху – от ціль, що пан із Сан-Франциско присвятив всі свої сили й здатності. Однак він вибрав, на думку Буніна, неправильну мету. Американець зовсім не думає про кінець, про смерть, а тим часом смерть уже коштує за нього спиною Він все життя поклонявся грошам, тому що вірив, що у світі все продається й усе купується, але цей “хазяїн життя” виявляється безпомічним перед смертю, і тут його більші гроші вже не мають ніякого значення.
Як би на противагу панові із Сан-Франциско в оповіданні з’являється інший герой, інший старий – човняр Лоренцо, що не відкладає життя на потім і не збирає капітали. Лоренцо живе своєю працею, чуйно розуміє природу, постійно радується життю, хоча його одяг у лахміттях і курить він просту глиняну трубку, а не дорогу гаванську сигару. Смерть американського мільйонера, що при житті вважав себе досить поважною особою, майже нічого не змінила в навколишньому світі, ніякої суспільної трагедії-катастрофи не відбулося.
Тільки вечір у постояльців готелю, де вмер пан із Сан-Франциско, був безнадійно зіпсований: замість захоплюючого танцю Кармелли вони побачили потворну сцену смерті старого. Так Бунін ілюструє філософську думку про безперервність-неостановимости життя, про незначність окремого людського життя перед особою вічної природи. На наступний ранок мертвого мільйонера везли на пристань у ящику з-під содової води, а острів Каприжил своїм звичайним життям: волинщики грали гімни на честь Божої матері, баби гнали до готелю осликів, на яких багаті туристи вдень поїдуть оглядати руїни вілли Тиберия, торговці на рибному ринку розкладали свій товар і т. буд.
Філософську думку про неостановимости життя ще раз підкреслює кільцева композиція оповідання. На початку й наприкінці твору Бунін дає опис “Атлантиди” – чуда сучасної техніки й комфорту. Але якщо в Європу пан із Сан-Франциско подорожує в каюті верхньої палуби, те назад його тіло вертається в трюмі, схожому на преисподню. Людина, на думку Буніна, дарма думає, що завдяки своїм науковим відкриттям і творчим досягненням одержала владу над природою: людське життя, по Буніну, тільки мить у житті природи, людина не владна не тільки над природою, але й над власною долею.
Пан із Сан-Франциско розпланував своє життя (заробити гроші, а потім відпочивати й насолоджуватися багатством), але раптово вмер, так і не почавши жити, як мріяв Іншими словами, гординя сучасної людини нічим не обгрунтована: зображуючи “Атлантиду” у зимовому океані, автор показує, що життя сучасної людини, як і колись, висить на волоску. Хвилі, вітер безжалісно шпурляють величезний корабель, а пасажирів від смерті в холодних хвилях рятує тільки тонке обшивання корабля. Підбиваючи підсумок, варто сказати, що головне місце в оповіданні “Пан із Сан-Франциско” займають філософські міркування, а соціальні проблеми представлені в Буніна лише як наслідок більше загальних (позачасових і навіть надлюдських) законів, які панують у світі.
Соціальна характеристика головного героя також підпорядкована загальнолюдської Отже, “Пан із Сан-Франциско” – філософський (а не філософські-філософську-філософське-філософська-соціально^-філосоАИький) оповідання, у якому автор приходить до трагічного узагальнення, міркуючи про тлінність земного життя окремої людини й людства взагалі й одночасно про велич і красу живого життя, зміст якого “безсило виразити людське слово”. Пан із Сан-Франциско описується явно сатирично, тому що зовнішній вигляд солідного мільйонера не відповідає його непривабливій сутності – дріб’язковим інтересам і примітивним духовним запитам. Бунін постійно підкреслює характерні риси героя: самовпевненість, холодне бездушшя, обмеженість інтересів.
При цьому пан із Сан-Франциско є ідеалом буржуазного суспільства. Сатиричного ефекту автор досягає, коли опускає всі індивідуальні характеристики героя (ім’я, вид бізнесу, стан, історію життя). При цьому Бунін дуже вдало вибирає тон оповідання – незворушний, про що б автор не розповідав. Викривальний пафос своєрідно сполучається в “Пані із Сан-Франциско” з ліричним підтекстом, що виражає позицію автора, що коштує як би над своїм героєм Смутна лірична інтонація зм’якшує в оповіданні Буніна гостроту й різкість сатиричного соціального викриття. Викриття йде на другий план, поступаючись місцем гуманістичному, філософському погляду на героя
(2 votes, average: 5.00 out of 5)