Жанр поеми у творчості Байрона
Самим яскравим виразником критичного світовідчування з’явився Байрон, а літературним героєм, найбільше повно й законченно воплотившим цей етико-емоційний комплекс, – титульний персонаж його великої, що створювався протягом чи ледве не десятиліття ліричної поеми ” Паломництво Чайльд Гарольда ” – добутку, якому Байрон зобов’язаний був сенсаційною міжнародною популярністю
У її творця були всі підстави в листі до свого друга Джонові Хобхаузу, адресатові її присвяти, характеризувати “Паломництво Чайльд Гарольда”
Новаторським на тлі сучасної Байронові англійської (і не тільки англійської) поезії з’явився не тільки відбитий в “Паломництві Чайльд Гарольда” погляд на дійсність; принципово новим було й типово романтичне співвідношення головного героя й оповідача, у багатьох рисах схожих, але, як підкреслював Байрон
Передбачаючи багатьох творців романтичної й постромантической орієнтації, зокрема й у Росії (скажемо, автора “Героя нашого часу” М. Ю. Лермонтова, не говорячи вже про Пушкіна і його роман “Євгеній Онєгін”), Байрон констатував у герої свого добутку хвороба століття: “;…; рання розбещеність серця й зневага мораллю ведуть до пересиченості минулими насолодами й розчаруванню в нових, і краси природи, і радість подорожей, і взагалі всі спонукання, за винятком тільки честолюбства – самого могутнього з усіх, загублені для душі, так створеної, або, вірніше, ложно спрямованої”.
И проте саме цей, багато в чому недосконалий персонаж виявляється вмістищем таємних сподівань і дум незвичайно проникливого до пороків сучасників і судящего сучасність і минуле з максималістських гуманістичних позицій поета, перед ім’ям якого тріпотіли ханжі, лицеміри, ревнителі офіційної моральності й обивателі не тільки манірного Альбіону, але й всієї “Священного Сполучника, що стогнала під тягарем,” монархів і реакціонерів Європи
У заключній пісні поеми це злиття оповідача і його героя досягає апогею, втілюючись у нове для більших поетичних форм XIX сторіччя художнє ціле. Це ціле можна визначити як незвичайно чуйне до конфліктів навколишню мислячу свідомість, що по справедливості і є головним героєм “Паломництва Чайльд Гарольда”. Це свідомість не назвеш інакше як найтонший сейсмограф дійсності; і те, що в очах неупередженого читача з’являється як безумовні художні вартості схвильованої ліричної сповіді, закономірно стає майже непереборною перешкодою, коли намагаєшся “перевести” що пурхають байроновские строфи в регістр безсторонньої хроніки
Поема по суті бессюжетна; весь її оповідальний “зачин” зводиться до декількох, ненароком загублених, рядкам про англійського юнака зі знатного роду, уже до дев’ятнадцяти років преситившемся улюбленим набором світських задоволень, що разочаровались в інтелектуальних здатностях співвітчизників і чарах співвітчизниць і – що пускається подорожувати
У першій пісні Чайльд відвідує Португалію, Іспанію; у другий – Грецію, Албанію, столицю Оттоманської імперії Стамбул; у третьої, після повернення й нетривалого перебування на батьківщині, – Бельгію, Німеччину й надовго затримується у Швейцарії; нарешті, четверта присвячена подорожі байроновского ліричного героя по хранящим сліди величного минулого містам Італії
И тоді зненацька переконуєшся, що велике, у п’ять тисяч віршів ліричне оповідання “Паломництва Чайльд Гарольда” – у певному змісті не що інше, як аналог добре знайомого нашим сучасникам поточного огляду міжнародних подій. Але огляд, як не можна більше далеке який би те не було становий, національної, партійної, конфесіональної упередженості. Європа, як і нині, на рубежі третього тисячоріччя, обійнята полум’ям більших і малих військових конфліктів; її поля засіяні купами зброї й тілами полеглих. І якщо Чайльд виступає ледве дистанцированним споглядальником драм, що розгортаються на його очах, і трагедій, те вартий за його плечима Байрон, навпроти, ніколи не упускає можливості висловити своє відношення до що відбувається, вдивитися в його джерела, осмислити його уроки на майбутнє