Земля в долі людини (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”)
Україна – традиційно хліборобська країна. То ж земля, відношення до неї були мірилом духовної зрілості кожного українця протягом багатьох віків. Усі прагнення, усі свої надії на Майбутнє хлібороб завжди спрямовував до землі. І звалася вона “матінкою”, “святою”. І не дивно, що в українській літературі тема землі займає провідне місце. Про те, що значить для людини, для хлібороба земля, розповідає й однойменний Твір О. Кобилянської. “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, – пише Кобилянська, – правдиві. Особи майже
Сюжет повісті простий, але страшний. Щоб одружитись з коханою дівчиною, молодший брат убиває старшого, бо тому у спадок повинна була дістатися батьківська земля.
Земля направляє вчинки усіх персонажів. Івоніка Федорчук хоче одружити свого старшого сина з нелюбою Парасинкою тільки тому, що їхні наділи “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” .
Старший син, Михайло, спокійний, тихий, навіть покірливий син. Але й він іде на конфлікт з батьками, бо кохає Анну, бідну батрачку. У неї, на відміну від. Парасинки, землі немає!
Михайло ж, хоч
Сава, молодший син, постійно боявся, що батько віддасть землю Михайлові, а йому нічого не дістанеться. Сава почував себе “неначе відкиненим, неначе без вартості й відчув, що не може бути без землі… але і без Рахіри не міг лишитися”. І це прагнення будь що мати землю призвело його до братовбивства.
Ця трагедія немов би перевернула світ героїв. Після смерті Михайла Івоніка потай від Марійки записує сину Анни своє найкраще поле. Він не хоче, щоб і сином Анни керувала та ж сліпа сила, що вбила Михайла, що штовхнула до злочину Саву з Рахірою, що забрала сили у нього самого і у його дружини. Колись він сказав про землю: “Вона підпливла нашою кров’ю”. Івоніка навіть не підозрював, який близький до істини він був тоді. Над могилою Михайла Івоніка скаже: “Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї”.
Земля у цьому творі, однак, не постає страшним символом людської безвиході, горя, страждань. її образ лише підкреслює проблему відносин між людьми, між землею і людиною.
Земля і тоді, і зараз має велике значення у долі кожного хлібороба, та й у долі кожного з нас. Адже вона нас годує, з неї усе виростає, і кінець нашого шляху, врешті-решт, теж у ній. І тому відношення до неї повинно бути дбайливим і шанобливим, таким, як у доброго господаря, а не як у простого споживача благ, зроблених чужими руками.
Доля Ольги Кобилянської – незвичайна. Не маючи змоги одержати офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму знедоленому народові.
Письменниця ніколи не втрачала сили духу і завжди вірила в перемогу людини над царством темряви і насилля. Доля її була незвичайною і ще в одному. Буржуазні ідеологи намагалися її переманити на свій бік, але Ольга Кобилянська гордо йшла прямим шляхом, котрий вибрала сама, хоч шлях той був дуже нелегкий. І все тому, що вона дуже любила людей, любила свій народ і дивилася на нього “…тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи…”. Оглядаючи пройдений шлях, 1921 році Ольга Кобилянська писала: “Де є народ, там і культура й сила буде”.
“Ольга Кобилянська – автор дуже різних не лише тематикою, а й психологічним спрямуванням творів. Кращий із них – повість “Земля”. Факти, що лягли в основу повісті, правдиві. Майже всі герої твору взяті з життя. Сюжет повісті розгортається зовні досить плавно, спокійно, але внутрішньо наснажений дуже гострими психологічними моментами. Та й не диво: “Ліс панський. Власність приватна.” Серед героїв повісті найбільш яскраво вимальована родина Івоніки Федорчука, який все життя важко працював, відмовляючи собі в усьому, аби лиш мати шмат землі. Саме на родині Івоніки ми можемо прослідкувати за тим, яку роль відіграє земля в долі людини. Обставини життя змальовуються письменницею так, що важко з’ясувати, кому легше : безземельним селянам чи господарям. Устами Івоніки Кобилянська промовляє страшенну правду трудівника – хлібороба, голи він говорить про землю: “Вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом”. Івоніка і його дружина Марія, невеличка спрацьована жінка, стають повними рабами землі. Вони самі визнають це: “Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна, та й руки наші почорніли від неї”. Лише в хвилину великого страждання проривається біль і гнів їхнього безправ’я.
У родині Федорчуків виростає двоє синів: синьоокий красень Михайло, запопадливий у своїй любові до землі, і чорнявий неспокійний Сава, що ладен прикласти свою енергію до всього, але аж ніяк не до землі. У розмові з сином Михайлом Івоніка говорить: “Як я замкну колись очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі руки”. Батьків турбує своєю поведінкою Сава, який весь час тікає від землі, але не хоче змиритися з думкою, що батьки віддадуть землю Михайлові. Сава кохає Рахіру, батько якої Григорій – безземельний селянин. Він теж хоче мати землю, та не для того, щоб працювати на ній, а для того, щоб мати все. а кульмінація повісті вражає своєю жорстокою правдою. На передодні свята Храмового дня, коли старий Івоніка від’їхав до міста, в лісі брат Сава вбиває брата Михайла. Батько серцем відчув непохибно, хто і за що вбив Михайла: “За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю! От до чого дожив він, Івоніка! На те працював ціле своє життя гріб, згортав кожну грудочку землі, на те, щоб відтак один другого пігнав у ту землю”. На суді Саву виправдали. Страшний злочин зовсім відвернув його від землі. ” Я вашої землі не потрібую. Я собі піду з Рахірою до Молдавії”, – каже він батькам.
Висновок робимо такий: причиною загибелі Михайла стала земля. Чи є в повісті інші погляди на землю? думаю, є. Анна, в минулому наречена Михайла, поховавши хлопчиків-близнят від Михайла і вийшовши заміж за роботящого Петра, працює від рання до вечора на здобуття засобів для науки сина. В цьому місці повісті стикаються дві точки зору на проблему людина і земля. Старий Івоніка таємно від Марійки кращий шмат поля Михайлового переписує на сина Анни, а Анна силою хоче свого сина відірвати від землі і віддати його на навчання до міста Саме в цьому місці повісті виявилася неспроможнім письменниці реалістично розв’язати питання: земля трудівник на ній.
Повість “Земля” – соціально-психологічна панорама буковинського села кінця XIX – початку XX столітті! його класовим розшаруванням. В цьому велике пізнавали значення повісті О. Кобилянської “Земля”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)