Засади епічного театру Бертольда Брехта
Свої погляди на театральне мистецтво Бертольд Брехт виклав у численних статтях: “Про оперу” (1930), “Сучасний театр – театр епічний” (1931), “Театр” розваг чи театр повчання?” (1935), “Про експериментальний театр” (1939), “Нова1 техніка акторського мистецтва” (1940) та ін. їх доповнюють коментарі Брехта дя власних постановок, додатки до текстів п’єс. В основу драми Брехта покладено не дію (як було в традиційній “арістотелімській” драмі), а розповідь (звідси назва – “епічна драма”). Герої брехтівських п’єс
“Ефект очуження” – це прийом, завдяки якому буденне явище постає у нове му світлі, як дивне, нове “чуже”. Сам Брехт так роз’яснював суть цього прийому; “Ефект очуження… полягає в тому, що річ, яку потрібно довести до свідомості, ні яку потрібно звернути увагу, зі звичної, відомої, з тієї, що лежить перед нашимйі очима, перетворюється на особливу, несподівану, на ту, що впадає в око. Само собою зрозуміле стає незрозумілим, але це робиться лише для того, аби воно потім стало зрозумілішим… Ми питаємо
Епічний театр замість того, щоб навіювати глядачеві певний емоційний стш і проводити його через “катарсис” (“очищення через страждання”), має мобілізувати інтелектуально-аналітичні здібності публіки. Лишаючи конфлікт нерозв’язаним, епічний театр надихає глядачів шукати у житті шляхи вирішення соціальних та моральних проблем, порушених на сцені. Епічний театр руйнує ілюзію життє-подібності: те, що відбувається на кону, має виглядати як сценічна замальовка, “Дія на сцені” в епічному театрі перетворюється на “розповідь на сцені”. Такому перетворенню сприяли “ефект очуження”, введення в драму заголовків, котрі сповіщають про зміст картин, “зонги”, звернення акторів до публіки, написи, спроектовані на екран тощо.
Творча спадщина Бертольда Брехта налічує понад тридцять п’єс, 1948 р. Брехі організував свій театр “Берлінер ансамбль”, у спектаклях якого повною мірою втілив свої новаторські ідеї та задуми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)