За що М. А. Булгаков стратив М. А. Берліоза?
По вірі вашої так буде вам. Євангеліє від Матфея 9:28 Берліоз – один з основних героїв роману “Майстер і Маргарита”, хоча з’являється на сторінках добутку ненадовго. Він активно діє в першому розділі, але вже в третій гине під колісьми трамвая. У нього цілком пересічна зовнішність: він маленького росту, угодований, лисий, одягнений у сірий костюм, на носі більші окуляри в чорній оправі (1, 1). Він голова Массолита – процвітаючого літературного об’єднання – і редактор товстого журналу.
Тобто саме він разом з іншими “літературними
Сам Берліоз не вірить ні в бога, ні в чорта, він може пристосуватися до будь-яких суспільних умов і, головне, прагне проштовхнутися “до керма”. Останнє для нього дуже бажано, оскільки дозволяє мати багато приємних благ: дачу в Перелигине, путівки в Кисловодськ, почесне місце в будь-якій президії й т. д. И от цей “маленький ідеологічний чоловічок” роздувається від свідомості власної значимості, посередність стає керівником літературного процесу, розпоряджається долями теперішніх письменників. Адже це Берліоз і йому подібні “літературні генерали” зацькували Майстра за допомогою грубого окрику й “марксистського ідеологічного кийка”. У рецензіях на уривок з роману Майстра вони називали автора “ворогом”, “богомазом”, що здумав протягти “пилатчину” до друку, “войовничим старообрядником” (1, 13). Але ж це не критика, а практично політичний донос.
Бездарний керівник театру Степу Лиходіїв, що бере хабарі кербуд Никанор Іванович Босої або дрібний літературний донощик Латунский не так небезпечні для суспільства, як добродушний, добромисний “фабрикант суспільної думки” Берліоз. Недарма героєм-двійником Берліоза в “античному” романі є іудейський первосвященик Кайфу, непримиренний ворог Иешуа, проповідника ідеї про “добру волю”. Голова Массолита попадає під трамвай, коли біжить до телефону-автомату сигналізувати куди треба про божевільного іноземця Із приводу цього вчинку автор знову іронічно зауважує: “Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик” (1, 1), тому що був упевнений, що все в житті можна прорахувати й передбачати.
Адже Берліоз пояснює іноземному консультантові, що сама людина керує всім. Але, по глибокому переконанню Булгакова, реальність складніше всяких теорій, і за кілька секунд до смерті керівник Массолитаполучил доказ, що в житті все може трапитися: зовсім зненацька й “без плану” Михайло Олександрович догодив під трамвай. По тій же самій причині (життя не укладається в логічні схеми) Берліозові й іншим “літературним генералам” не вдається по-своєму “управить” духовне життя суспільства: Іван Бездомний під доглядом Берліоза пише антирелігійну поему про Христю, а одночасно в підвалі маленького будиночка “у провулку біля Арбата” (1, 13) нікому невідомий письменник складає роман про Понтія Пілаті, у якому затверджує високу цінність християнських ідей.
Вирок Берліозові вимовляє Воланд на балі в сатани: “… ваша теорія солідна й дотепна. Втім, адже всі теорії коштують одна інший. Є серед них і така, відповідно до якої кожному буде дано по його вірі.
Так збудеться ж це! Ви йдете в небуття, а мені радісно буде із чаші, у яку ви перетворюєтеся, випити за буття” (2, 23). Отже, на відміну від Майстра, голова Массолита не одержує “життя в смерті” тому, що не залишив після себе “ні думки плідної, ні генія початої праці” (М. Ю. Лєрмонтов). Майстер, будучи людиною ідеї, реальний, а Берліоз, шанувальник речей і зручностей, – примара. Для нього життя пов’язана з матеріальними благами, тому існування душі не має змісту.
Підбиваючи підсумок, відзначимо, що Берліоз у романі “Майстер і Маргарита” представляє тих “інженерів людських душ” (М. Горький), які узялися за пристрій духовного життя радянського суспільства відповідно до партійно-ідеологічних вказівок зверху. У романі названі ще кілька подібних героїв: критики Латунский і Ариман, літератор Лаврович, але тільки образ Берліоза розкритий більш-менш повно. Головним гаслом всіх цих діячів є знаменита фраза “Чого изволите?” (М. Е. Салтиков-Щедрін), їхнє головне завдання – покінчити з безпартійними (незалежними) письменниками типу Майстри й виховати благонадійних авторів, у добутках яких пошуки істини замінені бадьорими гаслами, придатними на всі випадки життя й смерті (наприклад, вірші вихованця Берліоза Рюхина – “Здійміться!
” так “Розвийтеся! “). Але Булгаков упевнений, що заборонити людям думати й вільно творити не можна, тому, відповідно до логіки історії й життя, Берліоз неминуче піде в небуття, що між іншим констатується в епілозі: Берліоз давно забутий усіма. Історія, на думку Булгакова, заперечує Михайла Олександровича, тому що його діяльність порочна: справедливим суспільство буде лише тоді, коли кожному, без винятку, буде дана реальна можливість мислити так, як він знаходить правильним.
Життя заперечує Берліоза, незважаючи на зовнішній успіх “літературного генерала”: він самотній, тому що чоловіка втекла від нього в Харків з балетмейстером (1, 7); єдиний його родич-спадкоємець – корисливий київський дядько Максиміліан Андрійович Поплавский; учні, які залишаються з ним, – пристосованці й бездари типу Олександра Рюхина, а талановиті люди йдуть від нього. Іван Бездомний, наприклад, завдяки знайомству з Майстром і власним тверезим розумом, зумів звільнитися від духовної опіки Берліоза і йому подібних Такий, по Булгакову, заслужений підсумок життя Берліоза. За свою земну діяльність і переконання голова Массолита одержує “по вірі” своєї – “абсолютне небуття”: він перетворений Воландом у золотий кубок, тобто Берліоз і не живе, і не вмер
(2 votes, average: 4.00 out of 5)