Нашу історію неможливо забути, тому що запеклася вона кров’ю в пам’яті народної. Особливо страшним був рік 1768, коли відбувалося повстання, відоме за назвою “Колиевщина”. Наш славний Кобзар не зміг обійти мовчанням такий історичний епізод і написав чудову поему – “Гайдамаки”. Це не просто поема, це ціла епопея героїзму й любові до рідної землі, перед якою тьмяніють навіть особисті почуття. Тарас Шевченко прославляє в ній народних проводирів – Гонту й Желєзняка. А з особливою любов’ю ставиться він до Яреми Галайде.
Цікаво
те, що вперше в українській літературі Шевченко зобразив одним з головних героїв поеми звичайного селянина, так ще й найманця. Ярема, зрозуміло, страждав, тому що не бачив виходу зі свого скрутного стану. Закомплексований, принижений, з дитинства затурканий і зацькований, він волею злої долі приречений бути безмовним, відчувати мучення ревнощів до Оксани, що, відповідно до моралі села, не вважалася парою безрідному незаконнонародженому: “Ярема гнувся, тому що не знав. Не знав, бідолаха, що виросли крила. Що неба дістане, коли полетить…”. Проте високе достоїнство, що замолоду таки заявило про себе,
змусило Галайду круто змінити свою долю, приєднавшись до табору повсталих. Він розуміє, що тільки поруч із ними, тільки в боротьбі можна знайти своє щастя. Звичайно, образ Яреми Галайди, за словами Шевченко, “наполовину вигаданий”. Але саме в ньому ми бачимо риси, властивому найбіднішому селянству. Перед нами виникає той г-рій-богатир, що зустрічається чи ледве не в кожній українській казці. Щоб не виділяти Ярему від народних оповідань, Шевченко наділяє Галайду традиційними епітетами: чорнобривий козак, сокіл, орел сизокрилий. Ярема й поводиться, як самий звичайний селянський хлопець. Уже з похвалянь майбутнього гайдамаки одягти улюблену, “як паву”, “як гетманшу”, проглядається наївність хлопця, його простота. Хоча життя сильно пом’яло й покрутило хлопця, воно ще занадто молодо, щоб дивитися на мир філософськи, відчувати несправедливості рідної землі. Лише власне горе й образи роблять Ярему месником. Почуття втрати юнак переживає настільки глибоко, що непритомніє: “”Оксана. Оксана – ледь виговорив Ярема, та й упав додолу”. Але Галайда – це сильний характер. Пройде зовсім небагато часу, і від його вродженого сентименталізму не залишиться й сліду. Галайда вже готовий мстити. І всі його криваві вчинки викликані невимовними мученнями хворого серця: безнадійністю, думками про самогубство, співчуттям до дівчини-жертви. Такі перепади настрою героя природні, вони цілком пояснюють учинки Ярем-страждальця і Ярем-месника:
Начебто скажений, Мертвих ріжеться Мертвих палить
Галайда – син народу, а значить і уболіває за народом. Він б’ється й за народні несправедливості, і за свої особисті, і так б’ється, що при згадуванні його імені ляхи трясуться від жаху. За завзятість, хоробрість, відвагу, за відданість справі полюбив Галайду Максим Желєзняк: “Одержав Максим собі сина На всю Україну”. Гайдамацьке повстання закінчується поразкою. Але Ярема продовжує битися, на відміну від Гонти й Желєзняка, адже саме він є народним героєм, а народ – безсмертний. Важкої було життя українського народу. Але, напевно, тому й народжувалися такі герої, як Ярема Галайда, щоб змінити, поліпшити життя, щоб одержати волю. Можна, на мій погляд, із упевненістю сказати, що Ярема – любимейший персонаж Шевченко в “Гайдамаках”. Тому й пишається автор своїм героєм: “Такий – це мій Ярема, Сирота богатий”.
