Яку професію я вважаю за найважливішу (твір-роздум)
Це сталося два роки тому…
Першим що почув я, вірніше, не почув, а відчув. Я швиденько оббіг усі кімнати, перевірив усі вимикачі і, не знайшовши нічого підозрілого, повернувся до своєї кімнати. Але цей запах не давав мені спокою. Я визирнув у вікно і… чорний стовп диму вдарив мені просто в обличчя – горіла квартира поверхом нижче. Шокований побаченим, я все-таки зміг зателефонувати “01” і швиденько побіг униз.
Пожежники приїхали за п’ять хвилин. Вогнеборців було семеро. Шоломи блищали на них, неначе це була рать якогось заморського
Полум’я дедалі посилювалось. Навколо мене зібралась ціла юрба людей. Усі збеитежено дивились угору на боротьбу людини й вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений і перший пожежник визирнув із квартири, всі побачили, що в нього на руках щось ворушиться. Пожежник обережно ступав по драбині, притискаючи до грудей свою ношу. Нам знизу здавалось, що ось-ось пожежник не втримається і тоді… Але все вийшло якнайкраще. Коли пожежник ступив на землю і розгорнув ковдру, ми побачили той безцінний
Пригадую, як бігла вулицею її мама і кричала: “Іринку рятуйте!” Пригадую, як вона побачила її живу і ледь притомна опустилась на землю поруч із нею. Пригадую слова вдячності і розумію, що пожежник – одна з тих найважливіших професій, бо немає нічого важливішого, ніж урятувати людське життя.