“Який вплив на державну політику Османської імперії мала Роксоляна” за романом О. Назарука “Роксоляна”
Анастасія Гаврилівна Лісовська народилася у 1506 році у родині священнослужителя Гаврили Лісовського, яка жила у невеличкому місті Рогатин на Західній Україні, розташованого неподалік від Тернополя. У XVI столітті ця територія належала Речі Посполитій, була майже незахищеною і постійно піддавалася спустошливим набігам кримських татар. Під час одного з таких набігів влітку 1522 року юна дочка священика потрапила у полон до загону людоловів. Легенда свідчить, що нещастя сталося якраз напередодні весілля Анастасії з нареченим з її рідного міста.
Дівчина
Ось що писав британський дипломат, який служив у Стамбулі, про весілля Сулеймана зі своєю наложницею: “На цьому тижні в Стамбулі сталася небачена досі подія: султан Сулейман оголосив султаншею свою українську наложницю Роксоляну, через що в Стамбулі відбулося велике свято. Не можна передати словами пишність весільної церемонії, що відбулася в палаці. Була
На свято прийшли Роксолана та інші наложниці. Брали участь у змаганні мусульманські і християнські лицарі. Потім відбулося представлення за участю канатохідців, фокусників, диких звірів, серед яких були і височенні жирафи. З приводу весілля в Стамбулі ходили різні чутки. Однак, ніхто не знав в точності того, що відбулося “.
Роксолана стала для Сулеймана втіленням усього, що він любив в жінках: вона була поліглотом і прекрасною танцівницею, цінувала мистецтво і розбиралася в політиці, вміла любити і приймати кохання. Ніщо їх так не радувало, як можливість побути наодинці.
Вона єдина жінка у султанському гаремі, яка отримала офіційний титул. Вона стала султаншею Хасекі і султан Сулейман поділяв з нею свою владу, а в деяких випадках саме Роксолана вирішувала важливі державні питання. Вона була незвичайною жінкою, бо змусила султана назавжди забути про гарем. В Європі вона була відома більше під ім’ям Роксолана. Вся Європа хотіла знати подробиці про жінку, яка на прийомі в султанському палаці була в сукні із золотої парчі і мала сміливість піднятися разом з султаном на трон з відкритім обличчям!
Сулейман і Роксоляна могли годинами говорити про політику, мистецтво і любов, вони досить часто спілкувалися віршами. Роксолана, як справжня жінка, знала, коли треба промовчати, коли засміятися, а коли засумувати. Не дивно, що під час її правління султанський гарем перетворився на центр краси та освіти, а саму її стали визнавати навіть правителі інших держав. Султанша завжди з’являлася на людях з відкритим обличчям, але незважаючи на це, користувалася повагою видних діячів ісламу, бо вважалася зразковою правовірною мусульманкою.
Обожнювала “сміхотливу господиню” і палацова гвардія, бо Роксоляну ніколи не бачили без чарівної посмішки на обличчі. Султанша платила тим же. Вона побудувала для яничар палаци-казарми, збільшила платню і наділила гвардійців новими привілеями. Коли Сулейман Пишний залишив керувати імперією дружину і вирушив утихомирювати бунтівні народи Персії, він буквально вишкріб турецьку скарбницю. Але це не збентежило Роксоляну. Вона розпорядилася відкрити в європейському кварталі і в портових районах Стамбула винні лавки, після чого в скарбницю османських правителів потекла дзвінка монета. Цього видалося замало, і султанша веліла реконструювати причали в Галаті і поглибити бухту Золотий Ріг, куди незабаром стали підходити не тільки легкі або середні, а й великотоннажні судна з товарами з усього світу. Торгові ряди столиці росли, як гриби після дощу.
Повнилася і скарбниця імперії. Тепер у Роксоляни вистачало грошей не тільки на утримання Османської імперії, а й на те, щоб зводити нові мінарети, мечеті, лікарні, будинки пристарілих та робити багато чого іншого, не менш корисного для звичайних людей. Сулейман, який повернувся з чергового переможного походу (він не програв жодної битви!), не впізнав навіть палац Топкапи, який перебудовувався на кошти, здобуті заповзятливою дружиною.
Сулейман воював, розширюючи межі Османської імперії, а Роксоляна писала йому ніжні листи. “Мій султан, – писала вона, – який безмежний і пекучий біль розставання. Рятуй мене, нещасну, і не затримуй своїх прекрасних листів. Нехай душа моя отримає хоч краплину радості від твоїх послань. Коли нам їх читають, твій слуга і син Мехмед і твоя рабиня і донька Мігріма плачуть, сумуючи за тобою. Їх сльози зводять мене з глузду”. “Моя дорога богиня, моя дивовижна краса, пані мого серця, мій найяскравіший місяць, моїх бажань глибинних супутниця, моя єдина, ти мені миліше всіх красунь світу!” – відповідав султан.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)