Яка роль символіки в оповіданні Пан із Сан-Франциско?
“Пан із Сан-Франциско” – це філософське оповідання-притча про місце людини у світі, про відносини людини й навколишнього світу. На думку Буніна, людина не може протистояти світовим потрясінням, не може пручатися потоку життя, що несе його, як ріка – тріску. Такий світогляд виразився у філософській ідеї оповідання “Пан із Сан-Франциско”: людина смертна, причому (як затверджує булгаковський Воланд) раптово смертнийі, тому людські претензії на панування в природі, на розуміння законів природи необгрунтовані. Всі чудові наукові
В оповіданні присутні символічні деталі, завдяки яким історія про смерть окремої людини стає філософською притчею про загибель усього суспільства, у якому правлять добродії, подібні до головного героя Звичайно, символичен образ головного героя, хоча його ніяк не можна назвати деталлю бунинского оповідання. Передісторія пана із Сан-Франциско викладена в декількох реченнях у самому загальному виді, в оповіданні немає його докладного портрета, його ім’я жодного разу не згадано.
В оповіданні серед різноманітних подробиць з’являються повторювані деталі, які притягають увагу читача й перетворюються в символи (“Атлантида”, її капітан, океан, пара закоханих молодих людей). Ці повторювані деталі символични вже тому, що в одиничному втілюють загальне. Епіграф з Біблії: “Горе тобі, Вавилон, місто міцний!”, за задумом автора, задавав тон оповіданню.
З’єднання вірша з Апокаліпсиса із зображенням сучасних героїв і обставин сучасного життя вже набудовує читача на філософський лад. Вавилон у Біблії – це не просто велике місто, це місто-символ мерзенного гріха, різних пороків (наприклад, Вавилонська вежа – символ людської гордині), через них, відповідно до Біблії, місто й загинув, завойований і зруйнований ассирийцами. В оповіданні Бунін докладно малює сучасний пароплав “Атлантиду”, схожий на місто. Корабель у хвилях Атлантики стає для письменника символом сучасного суспільства.
У підводній утробі корабля величезні топлення й машинне відділення. Тут у нелюдських умовах – у гуркоті, у пекельній жарі й духоті – трудяться кочегари й механіки, завдяки їм корабель пливе через океан. На нижніх палубах розташовані різні службові приміщення: кухні, комори, винні льохи, пральні й т. буд. Тут живуть матроси, що обслуговує персонал і бідні пасажири.
Зате на верхній палубі розмістилося добірне суспільство ( усього-те чоловік п’ятдесят), що насолоджується розкішним життям і немислимим комфортом, тому що ці люди і є “хазяї життя”. Корабель (“сучасний Вавилон”) називається символічно – по ім’ю багатої, густонаселеної країни, що в одна мить була сметена хвилями океану й пропала безвісти. Таким чином, між біблійним Вавилоном і напівлегендарною Атлантидою встановлюється логічний зв’язок: обоє потужні, квітучі держави гинуть, і корабель, що символізує несправедливе суспільство й названий настільки знаменно, також щохвилини ризикує загинути в бурхливому океані. Серед океанських, ходуном хвиль, що ходять, величезний корабель схожий на вутле суденце, що не може пручатися стихії Недарма вслід пароплаву, що йде до американських берегів, зі скель Гибралтару дивиться Диявол (автор не випадково написав це слово із заголовної букви).
Так в оповіданні проявляється філософська ідея Буніна про безсилля людини перед природою, незбагненної для людського розуму. Символичним стає океан наприкінці оповідання. Шторм описується як світова катастрофа: у свисті вітру авторові чується “похоронна меса” по колишньому “хазяїні життя” і всієї сучасної цивілізації; жалобну чорність хвиль підкреслюють білі жмути піни на гребенях. Символичен образ капітана корабля, якого автор порівнює з язичеським богом на початку й наприкінці оповідання По зовнішньому вигляді ця людина дійсно схожа на ідола: рудий, дивовижної величини й грузности, у морському мундирі із широкими золотими нашивками.
Він, як і покладено богові, живе в капітанській каюті – найвищій крапці корабля, куди заборонений вхід пасажирам, він рідко показується на людях, але пасажири беззастережно вірять у його владу й знання. Асам капітан, будучи все-таки людиною, почуває себе дуже непевно в бурхливому океані й сподівається на телеграфний апарат, що коштує в сусідній каюті-радіорубці. На початку й наприкінці оповідання з’являється закохана пара, що привертає увагу нудьгуючих пасажирів “Атлантиди” тим, що не ховає своєї любові, своїх почуттів Але тільки капітан знає, що щасливий вид цих молодих людей – обман, тому що пара “ламає комедію”: насправді вона найнята хазяями судноплавної компанії для розваги пасажирів. Коли ці комедіанти виникають серед блискучого суспільства верхньої палуби, фальш людських відносин, що вони так настирливо демонструють, поширюється на всіх навколишнім. Ця ” грішно-скромна” дівчина й рослий парубок, “схожий на величезну п’явку”, стають символом вищого суспільства, у якому, на думку Буніна, немає місця щирим почуттям, а за показним блиском і благополуччям ховається розбещеність.
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що “Пан із Сан-Франциско” уважається одним із кращих оповідань Буніна й по ідеї, і по еї художньому втіленню Історія про безіменного американського мільйонера перетворюється у філософську притчу із широкими символічними узагальненнями. Причому Бунін створює символи по-різному. Пан із Сан-Франциско стає знаком-символом буржуазного суспільства: письменник забирає всі індивідуальні особливості цього персонажа й підкреслює його соціальні риси: бездуховність, пристрасть до наживи, безмежне самовдоволення. Інші символи в Буніна будуються на асоціативному зближенні (Атлантичний океан – традиційне порівняння людського життя з морем, а самої людини з вутлим човном; топлення в машинному відділенні – пекельний вогонь преисподни), на зближенні по пристрої (многопалубний корабель – людське суспільство в мініатюрі), на зближенні по функції (капітан – язичеський бог).
Символи в оповіданні стають виразним засобом для розкриття авторської позиції. Через них автор показав облудність і порочність буржуазного суспільства, що забуло про моральні закони, щирий зміст людського життя й наближається до всесвітньої катастрофи. Зрозуміло, що передчуття катастрофи особливо загострилося в Буніна у зв’язку зі світовою війною, що, усе більше розпалюючись, перетворювалася на очах в автора у величезну людську бойню
(2 votes, average: 3.00 out of 5)