“Як в нації вождя нема, тоді вожді її – поети!” за творчістю Є. Маланюка
Для сучасного українського читача поет Євген Маланюк й досі залишається досить таємничою постаттю. Перш за все, через те, що більшість наших співвітчизників познайомилася з його творчістю зовсім недавно, а також через те, що поезія Є. Маланюка відрізняється глибокою філософією і інтелектуальністю, вона сповнена алегоріями, метафорами і символічними означеннями.
Розмірковуючи над роллю поета в суспільстві, Є. Маланюк виділив два види творчих особистостей – талановиті і геніальні. Ознаки відміни між цими двома видами досить складні,
Для справжнього поета талановитий, а тим паче геніальний митець – це людина, яка наближена до статусу Бога, статусу Христа, оскільки тільки він спроможній осягнути вічні істини буття і здатний ними оперувати у своїй видатній
Таким чином, для Є. Маланюка мистецтво є не тільки виявом суб’єктивного світосприйняття окремого автора, а й виявленням у художньому творі національного духу. І якщо в нації немає вождя, тоді її вождями стають поети. Саме такий підхід автор послідовно реалізує у своїй творчості. У поезіях Є. Маланюка митець – це, перш за все, носій колективної пам’яті і співець народу. Для того, щоб окреслювати роль митця у символічному вигляді, він досить часто використовує такі означення, як “майстер” і навіть “ремісний”, які, на мій погляд, виражають високий рівень поетичного мислення автора:
“Ось вічність, ось – крізь хмар прозорі пасма…
Мою гортань стискає холодна спазма:
Стає майстром вчорашній ремісник”.
У світосприйнятті цього незвичайного поета процес художньої творчості асоціюється с важким і виснажливим процесом жнив, а Муза виступає в образі в’язальниці снопів:
“Все жну жита непоборимий,
Від поту праці вже сліпий,
І Муза перевеслом рим
Ось в’яже строф моїх снопи”.
Приблизно в такому ж контексті Є Маланюк описує й поетичне слово – зерно, яке повинне впасти у плодючий грунт, але перед цим від кожної такої зернини потрібно відділити порожній кукіль:
“Та не помре земля повік:
Під засів панахид осінніх
Прокинеться життя в насінні,
Яке посіяв Чоловік”.
На думку поета, митець відіграє надзвичайно важливу роль у будь-якому суспільстві і несе перед ним величезну відповідальність. Для осмислення цієї ролі Є. Маланюк у своїх поезіях використовує образи шестикрила, Мойсея, апостола, Предтечі і Месії, які підкреслюють драматизм проблеми і носять філософський характер:
“А я мушу не зморено – просто –
Смолоскипом Тобі Одній,
Я – кривавих шляхів апостол –
В голубі невечірні дні”.
Коли Є. Маланюк писав: “Геній поневоленої нації завжди є скаліченим Прометеєм”, поет мав на увазі й себе самого. Адже йому доводиться страждати через усвідомлення своєї відокремленості від нації і пригнобленості своїх співвітчизників. Мабуть, саме тому ліричний герой Є. Маланюка неприйнятий суспільством, якому намагається служити, він самотній і занадто драматично сприймає дійсність:
“Все протинає зір. Гірка і марна втіха –
Все бачити і чути і в людях, і в речах,
Іти крізь галас дня, крізь хаос сліз і сміху,
І слухати самоту в безрадісних ночах”.
Однак, навіть неприйнятий своєю нацією, він не здатний віддатися служити чистому мистецтву і зрадити свій народ, не здатний зосередитися виключно на творчості. У якийсь час Є. Маланюк у своїй творчості досягає тієї трагічної межі, яка подібна розп’яттю Христа і повній самовіддачі:
“На хресті слова розіп’ятий
Цвяхами літер,
Один…”
Наряду з цими філософськими проблемами у своїй творчості поет продовжує характерні для української класичної літератури мотиви боротьбі зі злом за допомогою поетичного слова, яке використовується як зброя і створює образ поета-борця:
“І зло бушує, як повінь,
І зло поглинає світ…
Поможи мені лезом любові
Виконати заповіт”.
У творчості Є. Маланюка останніх років ліричного героя все частіше заступає образ філософа, який займається пошуками сенсу життя:
“Я зраджую самого себе
– для Тебе, для Тебе.
Бачиш, пишу вже не ямбом побідним,
Ямбом юнацтва.
Нема навіть ритму, ні рими,
Бо серце вже втратило ритм
І не зазнає
Консонансу рими”.
Тема ролі митця і мистецтва у суспільстві є провідними у творчості Є. Маланюка і в значній мірі проявляє процес самоусвідомлення та творчого розвитку поета.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)