Художня своєрідність роману “Злочин і покарання”
“Злочин і покарання” – перший із серії знаменитих романів Достоєвського, що ввійшли в золотий фонд світової художньої літератури. На перший погляд може здатися, що сюжет “Злочину й покарання” укладається в стандартну схему так званого “карного роману” з його обов’язковими компонентами: злочин, убивця, слідчий…
Але в карних романах сюжет звичайно тримається на таємниці: особистість злочинця звичайно з’ясовується лише на останніх сторінках добутку. Тим часом у романі Достоєвського читачеві із самого початку
В “Злочині й покаранні” Достоєвський застосовує особливу форму оповідання, що одержала в науці назва “невласно-пряме мовлення”. Оповідання ведеться від імені автора, але як би через призму сприйняття Раскольникова. Увесь час чуються не тільки його думки, але навіть і його голос. І хоча це не є його монологом, постійно зберігається враження напруженого ритму внутрішнього мовлення Раскольникова. З першої ж сторінки навколишній зовнішній мир включений у процес самосвідомості героя, незмінно переводиться з авторського кругозору в кругозір Раскольникова. Тому читач мимоволі виявляється залученим у процес співпереживання, випробовуючи всі почуття, які виникають у героя по ходу дії
Зображення психології людини у романі також гранично драматизировано, тому що герої Достоєвського завжди одержимі, “ідеєю-пристрастю”, що виражається в напружених драматичних ситуаціях. Складність і суперечливість внутрішнього миру героїв, властивий їм самоаналіз, що приймає нерідко самі болісні форми, сполучаються з ретельним аналізом зовнішніх, об’єктивних причин, під впливом яких формуються думки, ідеї, дії тих або інших персонажів. В “Злочині й покаранні” відсутні традиційні для російської літератури пейзажі, що заспокоюють, заспокійливі душі героїв, часто конфронтуючим своїм спокоєм і красою щиросердечному сум’яттю або тривозі. У Достоєвського немає також опису парадного Петербурга з Невським проспектом і Мідним вершником. У письменника свій Петербург – місто із брудними провулками, темними дворами, похмурими сходами; місто, описаний з конкретними побутовими подробицями й разом з тим нереальний, фантастичний, що дає подання про ту атмосферу, у якій могла зародитися в Раскольникова думка про його фантастичний злочин. “Я люблю,- визнавався герой роману,- як співають під шарманку в холодний, темний і сирий осінній вечір, неодмінно в сирий, коли у всіх перехожих блідо-зелені й хворі особи…” І самогубство Свидригайлова відбувається в мрячну дощову ніч, коли будиночки із закритими ставнями дивилися унило й брудно, а холод і вогкість уже проймали його тіло…
Задушливе вузьке життєвий простір оточує героїв Достоєвського, і здається, що ніколи їм з нього не вибратися на широкий і вільний простір. Символічно щодо цього опис житла Раскольникова (кімната, схожа на шафу) або Соні (кімната, що мала вигляд неправильного чотирикутника, що надавало їй виродливий вид). У цей простір, що складається з “жахливо гострих” і “занадто бридко тупих” кутів, утиснута їхнє життя, і вийти з нього вони не всостоянии.
Одним з перших у світовій літературі Достоєвський розповів про трагізм мислячої людини, що, переживаючи розлад з буржуазним суспільством, заперечуючи його несправедливість і зло, сам відчуває в собі вантаж породжених цим же суспільством ідей і ілюзій. На цьому грунті можуть виникати індивідуалізм і анархізм, здатні виправдати будь-які злочини, затвердити принцип “уседозволеності”. Значення роману “Злочин і покарання” виходить за межі свого часу; він звернений і в майбутнє, попереджаючи про гибельности індивідуалістичний бунт, про ті непередбачені катастрофи, до яких можуть привести новоявлені Наполеони, що нехтують мільйони простих людей, їх законнейшие й природні права на життя, волю й щастя.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)