ХУДОЖНІЙ СВІТ ВІЛЬЯМА ТЕККЕРЕЯ
ЛЕКЦІЯ 17
ХУДОЖНІЙ СВІТ ВІЛЬЯМА ТЕККЕРЕЯ
1. Життєвий шлях письменника.
2. Етапи творчості В. Теккерея. Майстерність Теккерея – романіста.
3. “Ярмарок суєти” – “роман без героя”.
1. Життєвий шлях письменника
“Романіст знає все” – стверджував Теккерей на сторінках роману “Ярмарок суєти”. І справді, у своїх творах він зумів показати занадто багато не лише про свою епоху і сучасне йому суспільство, а й про життя, моральну природу людини, про рух часу. Соціальний викривач, сатирик і філософ злилися в
УІЛЬЯМ МЕЙКЛІС ТЕККЕРЕЙ (1811-1863) народився 18 липня 1811 р. в Індії в м. Калькутта в сім’ї чиновника англійської колоніальної служби, людини респектабельної і заможної. Тут пройшли ранні дитячі роки майбутнього письменника. Коли хлопець був ще малим, батько його помер. У листопаді 1817 р. мати вдруге вийшла заміж, і хлопець був відправлений до бабусі в Англію навчатися. Доки мати Уїльяма насолоджувалася в Індії сімейним затишком, його вихованням займався дідусь.
Спадок батька дозволив
Наступним етапом в освіті став Трініті – коледж у Кембриджі, навчання в якому мало задовольняло запити молодого Теккерея, який захоплювався живописом і літературою. Вивчення математики не давалося юнакові: 2 семестри він займався фехтуванням, ретельно слідкував за своїм зовнішнім виглядом, прагнучи одягатися за останньою модою. Крім того, витрачав багато грошей на гру в карти, тому не дивно, що на екзаменах Теккерей провалився. Він переконав матір, що з математикою краще порвати, і в липні 1830 р. відправився в Європу.
Будучи студентом, він працював у неофіційній студентській друкарні. Перші вірші Теккерея і пародійна поема з приводу конкурсу на кращу поему були надруковані у студентському журналі “Сноб”. Письменника поєднувала міцна і ніжна дружба з матір’ю. Листування з нею свідчило про широкий кругозір Теккерея, його захоплення поезією П. Б. Шеллі, про якого він збирався написати трактат. У подальшому саме їй він розповідав про свої таємниці серця, ділився творчими планами і намірами.
Деякий час Теккерей займався живописом у Франції; подорожував Італією та Німеччиною. Він вивчав німецьку мову, залицявся до гарненьких мешканок Веймара, продовжував робити замальовки і навіть отримав запрошення від Гете зустрітися, якому сподобалися малюнки майбутнього письменника.
Тільки через рік матері вдалося повернути сина в Англію. На цей раз було погоджено, що юнак займатиметься вивченням права в адвокатській конторі. Там крізь пальці дивилися на нового учня, який весь вільний час присвячував театру, обідам з друзями. Коли йому виповнився 21 рік, він вступив у права спадкоємця, але 200 тисяч фунтів, які лежали в банку на його ім’я, не принесли змін на краще: гра, як і раніше, залишалася його пристрастю.
Пошуки засобів до існування спонукали його займатися журналістською діяльністю разом зі своїм вітчимом, людиною порядною, якого письменник поважав і любив як рідного батька. Однак тепер журналістські заняття стали для нього не лише задоволенням, а й необхідністю. Скоро він став власником журналу “National standard” у Лондоні і паризьким кореспондентом. Журнал не мав популярності й успіху, тому Уїльям вирішив оселитися в Парижі у бабусі. Він почав відвідувати майстерню, де давали уроки живопису. Але це захоплення протривало лише рік і жити у бабусі виявилося нестерпно. Він винаймав собі житло і почав підробляти незначною літературною і живописною роботою. В особистому житті У. Теккерею також не щастило. У 25 років одружився з Ізабелою Шоу – донькою полковника. Дуже любив свою дружину, яка подарувала йому 3-х чарівних доньок (перша померла дуже рано, друга стала романісткою як і батько). Але дружина мала слабке здоров’я, психічна хвороба прогресувала дуже швидко і жінка невдовзі збожеволіла (пережила чоловіка на 30 років).
В останні десятиліття щастя повернулося обличчям до письменника. Він видавав журнали, писав художні твори, отримував значну матеріальну стабільність. До нього прийшла світова слава неперевершеного майстра слова. У розквіті своєї слави на 52 році життя (як і У. Шекспір) письменник помер.
2. Етапи творчості В. Теккерея. Майстерність Теккерея – романіста
У. Теккерей вступив у літературу в 30-х роках і вже в 40-х pp. завоював визнання. Це були роки суспільно-політичної і класової боротьби, виступи чартистів, які відстоювали права робітників. У суспільному русі свого часу У. Теккерей узяв участь як письменник – сатирик, критик буржуазного суспільства, його моралі і типів. Письменник тяжів до розкриття суворої правди життя без будь-яких прикрас, до зображення людських характерів у їх протиріччях і багатогранності.
У творчості У. Теккерея прийнято виділяти 3 періоди.
Перший період – кінець 30-х – середина 40-х pp.
Цей період пов’язаний із співпрацею в ряді журналів. Письменник звернувся до важливих проблем міжнародної і внутрішньої політики Великої Британії, засудив мілітаризм і підняв голос на захист пригніченої Ірландії, засудив боротьбу парламентських партій – торі і віги.
Визнання молодому письменнику принесли пародії. У такому плані написані перші повісті У. Теккерея – “Із записок Жовтоплюша” (1840), “Кетрін” (1840), “У благородному сімействі” (1840).
У 1844 році був написаний перший роман У. Теккерея “Записки Баррі Ліндона”, у якому розкрита історія авантюриста і пройди, що претендував на звання джентльмена і місце у верхах суспільства.
Другий період – середина 40-х – 1848 роки.
Наступним етапом у творчій еволюції У. Теккерея став роман “Ярмарок суєти” (1847). Цей твір прославив ім’я автора, ставши одним із кращих творів англійського класичного реалізму, і поставив письменника поряд із Ч. Діккенсом.
Третій період – після 1848 р.
Майстерність Теккерея – романіста проявилась у його романах 50-років – “Історія Пенденніса” (1850), “Ньюкоми” (1855), історичний роман “Історія Генрі Есмонда” (1852). У цих творах письменник намагався знайти позитивного героя в тому середовищі, у якому раніше сумнівався в самій можливості існування такого героя. До 50-х років відносили і лекції У. Теккерея “Чотири Георга” (1855-1856) і “Англійські гумористи” (1851).
Майстерність Теккерея – романіста.
– тема народу не знайшла широкого художнього втілення;
– створив неперевершені зразки сатири, які становили особливу цінність його реалізму;
– не змалював позитивного героя (подібно до Г. Флобера);
– структура роману визначалася майстерним переплетінням окремих людських доль, для роману розгорталося цікаво і напружено;
– побудова роману природна, як природний плин людського життя;
– найчастіше вживана барва в палітрі художніх засобів – іронія;
– автор розвінчав всі сфери буржуазно-аристократичного існування: кохання, подружнє життя, стосунки батьків і дітей, приятелів;
– оригінальність епітетів, вільне володіння живою мовою.
3. “Ярмарок суєти” – “роман без героя”
В історію західноєвропейської літератури У. Теккерей увійшов як творець свого кращого роману – “Ярмарок суєти”. Роман був написаний напередодні Великої буржуазної революції 1848 р. Письменник працював над твором у 1847-1848 рр. Окремі частини роману виходили тоненькими випусками, раніше в цупких жовтих обкладинках. Жовтий колір не був випадковим, адже під сатиричним псевдонімом Жовтоплюш письменник друкував раніше вигадані нотатки лакея – авантюриста.
Роман епічного розмаху, події якого відбувалися у 10 – 30-х рр. XIX ст. не тільки на Британських островах, а й на континенті. У підзаголовку автор поставив напис “Роман без героя”:
– жодного, з величезної кількості героїв, автор не виділив своїм особистим ставленням, своєю симпатією чи любов’ю;
– жоден із героїв не наділений автором такими позитивними якостями, які б допомогли йому стати справжнім героєм у морально-етичному плані;
– у цих словах відбито не так характер роману, як характер суспільства, зображеного у творі.
Головний образ, який виступив не лише в назві твору, а й пояснений у тексті в авторських відступах – це образ Ярмарку суєти (Ярмарку марнославства). Це світ, де панували буржуазні стосунки, світ гонитви за грішми. Світ Теккерея – це суспільство, де все купується і продається, гроші – це ідеал, якого всі прагнуть. “Ярмарок суєти – розпусне, звичайно, місце і невеселе, хоч дуже галасливе”.
Серед героїв роману люди різних соціальних прошарків – аристократи, члени парламенту, чиновники, поміщики, маклери, військові, дипломати, гувернантки, учителі, лакеї, економки. Усі вони жили за законами Ярмарку, де достойність людини визначалася величиною капіталу. Автор створив узагальнений образ буржуазного суспільства, реалістичний символ світу, заснованого на несправедливості. У цьому середовищі письменник не знайшов героя, який би зміг посісти достойне місце у творі.
У романі дві сюжетні лінії:
1. доля Емілії Седлі;
2. доля Беккі Шарп.
На деякий час їх життєві дороги перетнулися, щоб розійтись і знову зійтись. Автор дав яскраву і багатогранну характеристику Ребеці Шарп, оскільки саме вона стала основним двигуном сюжету, а не Емілія.
Емілія Седлі – донька лондонського купця, досить заможної людини. Вона була незвичайною дівчиною з добрим серцем, мала багато подруг у пансіоні.
Ребекка Шарп платила за пансіон своєю працею з маленькими дітьми. До неї і директорша міс Пінкертон ставилася не так люб’язно, як до Емілії. “Світ до мене жорстокий, – говорила вона, – світ – це дзеркало, він кожному відбиває його власне обличчя. Світ нехтував мною, та і я ще нікому не зробила добра”.
Батько Ребекки був художником і давав уроки малювання в школі міс Пінкертон, багато пив, бив дружину і доньку. Коли померла мати, Беккі привели до пансіону. Ребекка сумувала за вільним життям. Уміючи добре грати і маючи здібності до мов (особливо французької), вона швидко опанувала курс навчання. Після смерті батька вона плакала не від горя, а від усвідомлення того, що залишилась одна. Директорша хотіла, щоб Беккі навчала дітей музики, але та вимагала оплати. Стався конфлікт, Беккі попросила відпустити її, і поїхала до будинку Емілії. Дізнавшись, що в Емілії був неодружений рідний брат Джордж, Беккі подумала, що можна було добре влаштуватися в житті, якщо вдало вийти заміж. Джордж Седлі був на два роки старший за свою сестру Емілію, ледачий, товстий, хворий на печінку, боявся жінок, самозакоханий. Беккі розпочала роман з братом Емілії, але Джордж з нею не одружився.
Емілія спочатку ніби позитивна героїня. Вона привітна, добра, хвилювалася за подругу, намагалася компенсувати той недолік домашнього тепла, якого та була позбавлена, залишившись сиротою. Але той факт, що вона забула про батьків, повністю перекреслив репутацію Емілії як “голубої героїні”.
Беккі – повна протилежність Емілії. Вона честолюбна, розумна, привітна і красива, її очі та посмішка могли обманути недосвідчену людину. Беккі прагнула вибороти місце серед аристократів. Вона влаштувалася гувернанткою в будинок містера Піта Кроулі. Там дівчина потрапила в центр смішних інтриг. Ребекка поступово завоювала серця всіх Кроулі – жіночої і чоловічої статі. Вона прикинулася тихою і скромною, безкорисливою і відданою. У Піта Кроулі не було дружини, і він захотів одружитися з Беккі. Але з часом вона довідалася, що грошима завідував молодий син Кроулі Родон. Вони таємно одружилися і втекли, Беккі залишила листа для містера Піта, в якому повідомила, що одружитися з ним не може.
Ребекка була терплячою з чоловіком, її турботливість зробила із запеклого гульвіси Родона щасливого і покірного господаря. Разом з чоловіком вона поїхала до Бельгії, куди Родона направили воювати проти Наполеона. Там Ребекка зачарувала генерала, приймала подарунки і при живому чоловікові думала, що їй залишиться після його смерті. Натомість Родон пристрасно її кохав.
Коли закінчилася війна, Беккі з чоловіком приїхали до Парижа. Опинившись у столиці Франції, Ребекка посіла постійне місце у столичному аристократичному товаристві. Вона народила хлопчика, але дитині приділяла обмаль часу. Зрештою вони знову повернулися до Лондона. Тітка Родона померла і весь спадок залишила його брату.
Усюди Беккі знаходила коханців. Одним із них був лорд Стайн, з яким вона кохалася за гроші. Родон покинув Беккі і попросив брата піклуватися про сина – молодого Родона.
Емілія, батько якої розорився внаслідок падіння курсу акцій, вийшла заміж за Джорджа Осборна проти волі батьків. Вони теж поїхали до Брюсселю, де чоловік взяв участь у війні. Джордж загинув, Емілія дуже переживала і зберігала пам’ять про нього, не помічаючи благородних вчинків закоханого в неї Доббіна. Зрештою, вона вийшла заміж за нього.
Ребекка ходила до церкви, її прізвище можна було знайти в усіх доброчинних списках, але їй так і не довелося стати леді Кроулі.
Автор не засудив жодної з героїнь. Він вважав, що причиною всьому було суспільство, яке створило такі умови для життя. Герої – лише учасники Ярмарку, де все продавалося і купувалося. Вони були ляльками ярмаркового театру маріонеток, дуже схожі на живих людей. Ці маріонетки рухалися не з власної волі, а відповідно до того, за яку ниточку смикав їх лялькар в образі автора.
Таким чином, У. Теккерей вклав у вислів Шекспіра “Світ – театр, а люди – актори” інший смисл – “Люди – не актори, а маріонетки”.
Заслуга письменника:
Тонко і переконливо показав, як війна, буржуазна конкуренція, конфлікти в різних сферах соціально-політичного життя впливали на внутрішній світ і поведінку людини.
У. Теккерей не був лише песимістом. Світлі настрої переважали у його більш пізніх творах, серед яких найхарактернішим був роман “Ньюкоми”. Це роман – сімейна хроніка, що розкрив долі кількох поколінь однієї родини. У творі подана картина життя аристократичних і буржуазних кіл англійського суспільства.
Питання для самоконтролю
1. Чому В. Теккерей стоїть в одному ряду із Ч. Діккенсом, але значно поступається славі сучасника?
2. Чому В. Теккерей назвав свій роман “Ярмарок суєти” “романом без героя” ?
3. У чому проявилася майстерність Теккерея – романіста?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)