Художній дивосвіт – поруч, або Як написати твір за літературою рідного краю

Цікаво, а ви задумувались коли-небудь над тим, що для вас значить рідний край? Що це: місце, звідки хочеться скоріше втекти, щоб не бачити кожної зими чорного снігу, а влітку не знемагати від спеки, бо у ставку попередихали усі риби, і жаби перестали навіть кумкати – “чудова” екологія; або це місце, до якого ви все ж таки повертаєтесь знову і знову. З туристичних походів, з будинків відпочинку, навіть з поїздок за кордон. Погодьтеся, що щось тягне, мов магніт, і так хочеться пройтися під каштанами, піти до парку і вистояти неосяжну чергу за

квитками, щоб отримати три хвилини задоволення атракціоном; так хочеться просто посидіти на скамійці і з насолодою вдихати… загазоване повітря. Це і є наш з вами рідний край. Проте не такий уже він і поганий. Є в ньому і чудова природа, трохи споганена нашими екологічними викидами, але поки що є. Є у нас заводи-гіганти та шахти, які колись забезпечували своєю продукцією чи не третину Радянського Союзу, а зараз “прикрашають” своїми величезними спорудами наше місто. Є у нас фабрики, заводики та підприємства, в яких раніше гуло життя і народжувалися різні раціоналістичні ідеї, але зараз вони тільки гудуть і “гудять” від такого життя, ідей немає, бо нікого немає і на самих підприємствах – усі у відпустках… безплатних.

Але у нас є чим пишатися – нашою літературою. А її, виявляється, не так вже й мало. Познайомтесь з письменниками та поетами, які народилися і прожили усе життя в Донецькому краї, або жили тут деякий час. Це Михайло Петренко, Борис Грінчен-ко, Микола Чернявський, Спиридон Черкасенко, Степан Васильченко, Христя Алчевська, Микита Ша-повал, Павло Байдебура. Та це ще не всі. їх набагато більше. Отже, щоб нам написати наш твір, треба ознайомитися з їхньою творчістю. Але почати потрібно не з письменників та поетів, а трохи з нашої історії, з письмових – літературних свідоцтв про наш край. Усі ви, напевне, знаєте “Слово о полку Ігоревім”? Так ось, у цьому творі є згадки про наш рідний край. У давнину тут усе було диким – і охрестили Донеччину Диким полем. Кому ж це не подобалося, називали Половецьким полем. Мабуть, це було однаково, що диким, що Половецьким – все одно дике, бо мешкали тут самі дикі половці, аж поки їх не вигнали русичі. А потім захищали наш край вільні козаки. Можливо, й досі не вивітрився з нас той дух, бо дуже часто у нас відбуваються страйки. Князь Ігор із дружиною їхали саме донецькими степами “на землю Половецьку, за землю Руську”.

Це саме про наш край. В поемі називається і річка Каяла, яка співвідноситься із сучасним Кальміусом, Калкою та Сухими і Мокрими Ялами. Зустрічаємо у творі і нашу річку Донець: Ігор мислю міряє Од великого Дону Та й до Дінця малого… Отже, по-перше, в своєму творі вам слід згадати про “Слово о полку Ігоревім”, де є рядки про наш з вами край. По-друге, треба звернутися до усної народної творчості. У ній теж не обійдено увагою Донеччину. Бо жили тут – пам’ятаєте? – козаки, які дуже полюбляли битися. Була та й є на нашій землі славнозвісна Савур-Могила. Навіть великий епічний твір складено – “Думку про втечу трьох братів з Азова”:

…бігли не день, не два. Не три й не чотири: І до Савур-Могили добігали, На Савур-Могилі три дні, Три ночі спочивали… Згадується Савур-Могила і в пісні про козака Морозенка, який бився з татарами і потрапив у полон. А вороги були сильні на вигадки: вийняли у живого Морозенка серце та Поставили Морозенка На Савур-Могилу: “Дивись тепер. Морозенку, Та на свою Україну”. Пісень, дум про наш край не так вже й мало. Можете і їх використати у своєму творі. Але захоплюватися теж не треба. Краще написати про творчість якогось з донецьких авторів. Проте почати потрібно із загальної характеристики їхньої творчості.

Ви можете зупинитися на творчості будь-якого з поетів чи письменників. Стисло розглянемо тільки творчість трьох: Миколи Чернявського, Спиридона Черкасенка та Христі Алчевської. Почнемо з Чернявського. Народився він у 1868 році в селі Торській Олексіївці (тепер село Октябрське Добропільського району) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Потім сім’я переїхала в село Новобожедарі-вку Слов’яносербського повіту. Батько Миколи одержав там парафію, став священником. На все життя запам’ятав Чернявський краєвиди Донеччини: Засну і чую в тій хвилині. Як ліс шумить, співа дівчина, Йдучи надвечір до криниці. Як дзвін гуде в старій дзвіниці. І бачу рідні гори білі, Понад Дінцем в гаю блукаю І давніх днів утіхи милі Вві сні я знов переживаю. Закінчив Микола Чернявський духовну семінарію. Потім працював в Бахмутській духовній школі, викладаючи співи та музику. Можливо, з нього б вийшов непоганий бард, коли б він народився трохи пізніше. Основні мотиви його творчості – картини рідної Донеччини:

…в степу, – Безмежнім, безверхім склепу. Все – рідне, знайоме, І все те мені Дорожче від раю в чужій стороні. (“Степ” )

Цікавить поета і давноминула історія рідного краю: То Ігор-князь тіка з полону. Слідом Овлур за ним. Збива Убрання росяне з розгону… І ось бувальщина жива Мені вважається, і з Дону Мов тупіт вухо зачува. (“Князь Ігор”) З дитинства знайомий він з картинами шахтарської тяжкої праці: У сажі, чорний, як мара, Рукою піт з лиця втира І кайлом вугіль б’є і б’є В норі шахтар… ( “Шахтар” ) Ви можете використати у своєму творі й інші поезії М. Чернявського: “Савур-Могила”, “У Донецькому краї”, “Сон велетня” (до речі, в цьому вірші поет бідкається, що вмирає природа), “Донець”, “Степ і степ…” і т. д. Життя Чернявського не склалося. Поет не зміг прийняти криваву революцію та її наслідки, не зміг і мовчати. Тому його забрали в НКВС, звідки він вже не вийшов. Хоча офіційна дата його смерті – 1946 рік.

Тепер трохи познайомимося ще з одним “ворогом народу” – Спиридоном Черкасенком. Народився він на Миколаївщині, проте вчителював – після закінчення учительської семінарії – у нас, на Лідіївських рудниках (сучасний Кіровський район міста Донецька). Тут він і дізнався, що таке шахтарська праця. 15 років “віддав” Черкасенко нашому краю. Потім переїздить до Києва, а звідти гайнув у 1919 році до Австрії, Чехословаччини. 1 більше не повертався. Але до цього встиг написати непогані вірші та оповідання про наш край. Як завжди, темою є шахтарі та їхній труд: Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гійт Блима, чадить. Про це ви можете прочитати у віршах “Шахтарі”, “У шахті”, “Під землею”, “Монолог”, “В царстві ночі” та в оповіданнях “Чорний блиск”, “Чепуха”, “Необережність”, “П’яниця”, “Ахметка”, “Вониперемогли”, “Юдита”, “Воронько”. Прочитайте ці твори, проаналізуйте, і у вас вийде непоганий твір.

Зараз розглянемо, хто ж така Христя Алчевська. Це харківчанка, яка, проте, дуже любила бувати на Донеччині. Часто приїздила в село Олексіївку (Слов’яносербщина) на літніх канікулах. Тому дуже рельєфними та живими постають з її віршів картини природи донецького краю:

Там, де сонце закотилось Над ясним обрієм степів, В обіймах волі степової Розлягся мій свобідний спів!

Ви повинні пишатися своїм краєм: виявляється, тільки тут можна кричати і співати на повні груди, якщо, звичайно, не задихнетесь від нашого “чистого” повітря. Христю Алчевську не дуже шанували теля революції, не випустили ні однієї її книжки. Померла вона у 1931 році. Які ж її твори ви можете використати у своєму творі? “Далеко-далеко від рідного краю…”, “Моя мандрівка в Олексіївку”, “Мені здається, все те снилось”. У висновку свого твору ви можете сказати, що література Донеччини продовжує своє життя, народжуються нові поети і письменники, які й надалі будуть возвеличувати свій рідний край.