Художні деталі в оповіданні “Дама з собачкою” А. Чехова
У наш час, стверджують літературознавці, інтерес до творчості А. П. Чехова неймовірно зріс. Наше завдання, опрацьовуючи текст оповідання “Дама з собачкою”, збагнути секрет надзвичайної популярності та актуальності творів митця. Сьогодні ми зануримося у світ людських пристрастей, спробуємо розкрити систему життєвих цінностей героїв оповідання, зрозуміти їхні вчинки та позицію самого автора. На скільки частин поділяє автор оповідання “Дама з собачкою”? Чотири періоди життя людини: дитинство, молодість, зрілість, старість. Чотири
Таким чином він розгортає читачам картину життя тогочасного суспільства, змальовує цінності людей вищого світу в курортному місті, столиці, провінції. А також підкреслює, що героїв розділяє не тільки сімейний стан, а й простір. Часу творі рухається досить дивно. Автор чітко вказує, скільки часу герої перебувають у Ялті перед знайомством: Гуров – два тижні, Анна Сергіївна – п’ять днів, тиждень вони
Час зникає тоді, коли герої цілком віддаються почуттям, коли для них не існує нікого, окрім них самих. А можливо, таким чином автор підкреслює, що подібна ситуація виникає завжди, час не впливає на справжнє кохання. Відомо, що імена та прізвища героїв чеховськихтворів характеризують внутрішній світ своїх носіїв. Не винятком є і герої оповідання “Дама з собачкою”: Дмитрий Дмитриевич Гуров, Анна СергеевнаДидериц. Дмитро (гр.) – той, кого присвятили богині Деметрі. Довідка: богиня Деметра в грецькій міфології – богиня родючості, покровителька землеробства, сестра Зевса, дочка Кро-носа та Реї. Анна (бібл.) – ханаан (євр.) – благодать. Автор “розподіляє” своїх героїв у вертикальній проекції: земля – небо, а також у опозиції “язичництво – християнство”. І якщо цінності Гурова цілком земні (автор не випадково подвоює його ім’я: він – Дмитрий Дмитриевич), то те, чим живе Анна, належить духовній сфері. По батькові героїня – Сергіївна (Сергій – цар), що підсилює враження від її образу як від чогось неземного та піднесеного.
Читач бачить все, що відбувається в оповіданні, очима ав-тора-оповідача, а також Гурова. Напевно, авторові важливо було показати внутрішні відчуття саме героя-чоловіка).
Коментар для вчителя. Варто повернутися до цього питання і наприкінці уроку коли текст буде осягнуто на всіх рівнях інтерпретації. Автор знайомить читача з героями оповідання, причому він одразу повідомляє ім’я героя, а про героїню відомо тільки те, що помітили Гуров та відпочивальники. Окрім того, вгадуються тут звичаї тогочасного вищого товариства: слово “говорили” відсилає читача до інших відпочивальників, єдина розвага яких – помічати нові обличчя.
Героїня – “молодая дама”, “блондинка”, “невисокого роста”, “в берете”, поруч з нею завжди білий шпіц. Двічі в описі є слова, що передають колір – “белый”, “блондинка”, тожу читача складається враження, що героїня дуже світла людина. Стає відомо, що вона молода, слово “дама” свідчить про її благородне походження, з вищого товариства. Імені героїні на початку твору автор не називає. Це підкреслює, з одного боку, те, що читач спостерігає за нею очима Гурова, який про неї ще нічого не знає, а з іншого – автор створює навколо дами ореол таємничості: “никто не знал, кто она…”. Окрім того, образ героїні нагадує картини вишуканих дам з маленькими собачками.
Чому в Гурова виникає бажання познайомитись з дамою? Гурову було нудно, і він бажав розвіятись, вислів “не лишнее” підкреслює, що герой тільки прагнув позбутися нудьги. До того ж його бажання видають в ньому мисливця за самотніми жінками. Той факт, що дама сама, без чоловіка, налаштував Дмитра Дмитровича на рішучий лад.
Таким чином автор повідомляє, що Гуров – головний герой оповідання. Стає зрозуміло, що йтиметься не тільки про легкий курортний роман, а й про щось більше, якщо автор докладно розповідає про нього. В образі Гурова автор передає звичаї всього тогочасного товариства, і розкрити його внутрішній світ – означає розгорнути перед читачем картину світу всього курортного товариства, показати, в якій площині лежать їхні інтереси.
Автор не торкнувся професії героя (про це дізнаємось згодом), особливу увагу він приділяє саме його особистому життю. Для Гурова стосунки з жінками, його легкі перемоги були єдиною самореалізацією в житті, хоча і не приносили йому ані щастя, ані морального задоволення і лежали в площині тільки плотських насолод. У сім’ї герой нещасливий, дружину свою не любить і боїться, що теж дуже важливо для розуміння життєвої позиції Гурова – його позбавлено основної функції чоловіка в родині – бути господарем. Він – самотній, хоча і не усвідомлює цього, його світ жінок та романів – своєрідна втеча від реальності. Той факт, що героя одружили рано, свідчить про те, що він ніколи нікого не кохав і в стосунках з жінками не шукає кохання.
Повсякденне життя Гурова – лицемірство і брехня. Потреба брехати навіть у дрібницях (його принциповість щодо “нечитання” московських газет) свідчить про те, що він звик жити у світі, де ніхто не цікавиться справжніми почуттями людини). Образ Гурова викликає літературні алюзії з образом Еми Боварі з роману Г. Флобера “Пані Боварі”. Обидва герої живуть у світі брехні та лицемірства, у світі, в якому має вагу тільки соціальний стан. Прагнення будь-якою ціною опинитись у вищому світі і згубило Ему Гуров же нерозривно пов’язаний з таким світом, але він і відбирає у нього духовне життя, шанс бути щасливим, Дмитро Дмитрович пишається тільки соціальним статусом людей, з якими він спілкується, а зовсім не тим, які вони, ці люди, – добрі чи погані, цікаві чи нудні. Навіть апетит щодо їжі збільшився. Гуров цілком поринув у свій світ Деметри – світ земних насолод.
Гуров уперше зіткнувся з почуттям щирого кохання, з чистою душею, і зрозуміти це йому допоміг світ лицемірства, душевного холоду. Герой починає відриватись відсвіту, в якому йому було так зручно. Народжене в душі Гурова щире почуття кохання поставило його перед потребою поділитися про нього з кимсь. Але у світі, найяскравішим представником якого він був, нікого не цікавить жива душа людини. Гуров раптом усвідомив, що все, чим він живу цьому затхлому світі, не просто відбирає шанс на повноцінне щастя, а й шанс бути людиною. Ці слова розкрили очі Гурову не тільки на світ, в якому він жив, а й на те, ким він був насправді – “осетриной с душком”, тобто неповноцінним чоловіком, неповноцінною особистістю, яка живе безкрилим життям в божевільні бездуховності. Але в цих словах явно відчувається і ставлення самого автора до свого героя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)