“Хотів би жити знов у горах…” (за поезією Джорджа Байрона) Так написав великий англійський поет Джордж Байрон. Аристократ за походженням, успадкував титул лорда. Закінчив аристократичну школу, Кембриджський університет. Це був великий трудівник духу, знав безліч мов, залишив велику літературну спадщину. Цікаво, що батьківщиною поета була Шотландія, країна такої ж романтичної, героїчної історії, як і Україна. І дійсно, у XIX столітті, коли жив поет, ці країни – далека Шотландія і наша Україна дійсно були овіяні романтичною славою. Не
випадково і геній російської літератури О. С. Пушкін, і англієць Байрон звертаються до образу Мазепи – славетного українського гетьмана. Забезпечене і спокійне життя Байрон, який успадкував бунтівний дух своїх шотландських предків, проміняв на визвольну боротьбу грецького народу проти турецького поневолення. За легендою Байрон наказав своє серце поховати у Греції. Такого ж бунтівного духу сповнена і його поезія “Хотів би жити знов у горах…” Поет був романтиком, тож і вабили його “темні урвища і хребти”, “пустка дика й хмура”, “небо грозове”. Саме дика, незаймана природа, грізна і
велична у своїй первозданності, вабить ліричного героя. Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається перевірка на міцність. Саме “грозове небо”, яке завжди \ є фоном бунтівних, неспокійних натур, вабить його. А його ідеалом є орел – він не боїться сонця й літає вище за всіх птахів. Для поета це – висота духу, необтяженого земними клопотами і наділеного “незлобним серцем”.
