“Характеристика образу Марусі Федорчук з повісті О. Кобилянської “Земля”
У центрі повісті О. Кобилянської “Земля” – родина Федорчуків, яка складається з представників двох поколінь селян. Для старшого покоління – Марусі і Івоніки все найсвятіше у житті пов’язане саме з землею. Івоніка Федорчук – від природи лагідна і спокійна людина, він люблячий батько і працьовитий хлібороб. Івоніка добре знає, що “чоловік без землі нічого не варт”, тому, щоб придбати землю, він усе життя важко працює. І під кінець життя це йому вдається. Селяни називають Івоніку добрим господарем, а в його хаті достаток.
О.
Щодо жінки Івоніки – Марійки, то вона типова сільська жінка, трудівниця і господиня.
Ставши господинею з наділом землі, вона перестала поважати бідніших селян, а з повагою ставилася лише до тих, хто мав добре майно і гроші. Як мати, Марійка мріяла про те, щоб її сини одружилися з багатими сільськими дівчатами, за якими давали великий посаг. Це й зрозуміло, адже усі батьки хочуть для своїх дітей кращої долі, хочуть, щоб вони не починали своє господарство ні з чого, а мали хоча б маленький клаптик землі.
Марійка мріяла, щоб Сава і Михайло так само, як і вони з Івонікою любили землю і віддавали їй усі свої сили. Стосунки у цій родині здебільшого грунтувалися на ставленні кожного з Федорчуків до землі. Марійка відчувала, що не всі її сподівання здійсняться, адже молодший син не хоче продовжувати їхню справу. батько намагається вплинути на сина головним, на його поглядом, стимулом – він погрожує залишити Саву без землі.
Нажаль, Марійку ми бачимо у кінці повісті вже не ту, якою вона була раніше. У селі її стали вважати скупою, і це правда, хоча сама вона так не вважає. Вона стала сварливою і нетерплячою. Вона проганяє наречену Сави Анну тільки через те, що та – бідна наймичка і не підходить її синові. Сава затаює на матір злобу, адже добре розуміє, що та ніколи не погодиться бачити у своєму домі безземельну невістку. Цей вчинок Марійки нам доводить, що земля взяла її в рабство, стала власницею її душі.
І тільки наприкінці твору у неї знов з’являються людські риси. Марійка відчуває провину перед своєю нареченою Сави Анною та перед своїми померлими рідними, перед невизнаними нею онуками. Почуття ненародженої досі любові і приязні в кінці життя вона перенесить на дитину Анни і Петра.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)