“Характеристика образу Адама із повісті В. Близнеця “Звук павутинки”
1) Адаменко – Адам – вчений.
2) Портрет і зовнішність героя.
3) Риси характеру.
4) Адам – майстер і чарівник
Головним героєм оповідання “Звук павутинки” є звичайний хлопчик за ім’ям Льонька, який відрізняється дивовижним вмінням бачити оточуючий світ в усій його красі, вміти у звичайних, на перший погляд речах, бачити щось цікаве і приваблююче. Льонька мав двох друзів – дівчинку Ніну, яку він сам вигадав і яка існувала лише в уявленні Льонки, та Адама, який хоча і був багатше старший за хлопця, але розумів його, як
З Адамом хлопчик познайомився біля протоки, по якій він пускав кораблики з листків щавлю. Виявилося, що Адам – вчений, який приїхав до села доживати свій вік. Адам це не ім’я, а прізвисько, яке з’явилося від його прізвища – Адаменко. Він був хворий на невиліковну хворобу, але це було видно лише за його зовнішністю. А ось поводився він як звичайна здорова людина, яка, незважаючи на свій похилий вік, залишила в своїй душі частинку дитинства. Саме завдяки цьому Адамові вдалося добре порозумітися з хлопцем і стати його найкращим другом.
Адаменко був худим та високим чоловіком. При знайомстві
Адам був до усього уважний, він цікавився усім, що бачив навколо, дивувався разом з Льонькою дивовижній красі природи, вигадував, як мала дитина, забавки та розважав хлопця цікавими розповідями. У своєму серці на все життя він зберіг частинку дитинства, що допомогла вченому зрозуміти звичайного хлопчика. Вчений бачить, що листочки на воді – то не листочки, а справжня флотилія, а Льонька – це не маленький школяр, а відважний капітан.
Адам – це майстер і справжній чарівник. Його незвичайний світ – неповторний, дивовижний і, в т ой же час, зрозумілий. Він справжній майстер вигадок і майже чарівник. Адам має добре серце, яке не охололо від буденщини, хвороби і зла, а сяє полум’ям і на все реагує щиро і безпосередньо. Саме такі люди спроможні довести, що існує у світі добро, вічність та краса на землі, яку лише треба навчитися бачити.
Нажаль Адам помирає від своєї хвороби, але він на все життя залишиться у серці хлопчика, який виросте, і точно так, як і вчений, зуміє зберегти у своєму серці дитячу безпосередність, допитливість і цікавість до оточуючого світу.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)