“Характеристика Мирослави” за твором І. Франка “Захар Беркут”
Творчість видатного українського письменника Івана Яковича Франка налічує величезну кількість творів найрізноманітнішого спрямування. Виявив себе І. Франко і як талановитий повістяр. Доказом цього може служити відома всім українцям повість “Захар Беркут”. Ця повість була написана у 1822 році, але й сьогодні вона бентежить і цікавить читачів.
Події, що описуються у повісті, відбуваються у 1241 році, у найтяжчий для українського народу період боротьби з татаро-монгольською навалою. У ті героїчні і в той же час страшні часи найповніше
Від початку нашого знайомства з Максимом ми маємо можливість спостерігати за ним, дивуватися його мужності і силі. Шляхетна, цілісна і чиста натура Максима найбільш яскраво виявляється у важких випробуваннях – у боротьбі з несамовитим і смертельним ворогом. Така людина, як Максим, здатна вірно і міцно кохати, та в будь-яких ситуаціях захищати своє кохання.
З не меншою приязню виписаний
Образ Мирослави І. Франко змальовує з великою любовю і ніжністю. Мирослава була молодою вродливою дівчиною, яка рано залишилася без матері і з дитинства знала лише батьківську любов і його турботу. Головне для дівчини – це діяти так, як підказує сумління і серце і завжди бути вірною собі. Саме тому вона не боїться виступити проти батька на боці народу і стає для всіх справжньою патріоткою. Побачивши, що її прагнення врятувати честь батька не приносять результатів і зрозумівши, що шляху до його примирення з народом немає, вона виступає проти нього. Мирослава звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її як дочку, бо “Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів”. З часом Мирослава покохала звичайного селянського хлопця Максима, в образі якого було втілено кращі риси тухольців, кращі риси українського народу.
Мирослава весь час знаходиться у перших лавах вояків. Саме вона приносить Захарові Беркуту звістку про його сина, саме вона передає його поради, саме вона приймає участь у захисті тухольців, вчить їх робити метавки і лікує поранених. На фоні трагічних подій розквітає ніжне і сильне кохання Мирослави і Максима. Вони долають усі перешкоди на шляху до єднання і їхні серця сповнені палкого почуття один до одного. А коли батько Мирослави відмовив Максиму, вона з цим не змирилася. Як і властиво незалежній і гордій натурі, дівчина відкрито заявляє про свої почуття до Максима і клянеться йому у вічному коханні і вірності.
Мирослава дотримує свого слова, адже ніжною ластівкою лине дівчина до свого коханого, вже полоненого. Потрапивши у монгольський табір, де знаходився Максим, дівчина пропонує хлопцеві тікати а сама хоче залишитися замість нього. Та Максим, маючи благородне серце, не пристав на цю пропозицію. Може саме6 тому доля опинилася ласкавою до закоханої пари. Попри усі перешкоди і небезпеки, що загрожували Мирославі і Максиму, їхні серця, врешті решт поєдналися.
Я вважаю, що Максим і Мирослава – справжні герої, характер та вчинки яких треба наслідувати кожному з нас. Адже вміти кохати один одного і не менше кохати свою Батьківщину – це найбільше щастя на землі. Цікаво, що Мирослава стала одним із перших образів дівчини патріотки в українській літературі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)