Воєнне лихоліття в Україні (за повістю Григора Тютюнника “Климко”)
О перший біль тих не дитячих вражень, Який він слід на серці залиша!
Л. Костенко
Щаслива пора – дитинство. Та не хотів би повернутися в своє дитинство ні на мить той, кому в юному віці довелося зустрітися віч-на-віч з війною. Діти війни. Їм довелося рано подорослішати. Перенести на своїх плечиках той нелюдський жах, біль, горе, що випали на долю нашого народу. Втратити рідних, друзів. Переносити холод, голод, усі страждання окупації і попри все це залишатися Людьми… Прикладом такої людини може бути Климко, головний герой однойменної
Саме його очима ми дивимося на трагічні події Великої Вітчизняної війни. Ось він, голодний, втомлений, ступає замерзлими босими ногами по осінній дорозі назустріч війні і далекому Слов’янську в пошуках солі. А це 200 кілометрів!
На долю Климка випробувань випало більше, ніж може витримати доросла людина. Він втратив батьків, коли був ще зовсім маленьким. Дядько Кирило, що взяв його на виховання до себе, загинув в перші дні війни. Житло знищили окупанти. Але Климко не здається. Знаходить собі житло, допомагає влаштуватися там і улюбленій вчительці з маленькою дитиною. І тільки
Нелегкі часи змінюють людей, але, на щастя, не всіх. У чужому місті Климко зустрічає шевця, який дарує йому взуття. А вже разом із шевцем вони рятують незнайому дівчину під час облоги на базарі від Німеччини. І не замислюються, що їх можуть вбити. Тяжка дорога і холодна земля для босих ніг обернулися хворобою для нашого маленького героя. Та й тут добра душа прихистила в себе хлопчину, виходила його. Це була тітка Марина. Трохи одужавши, Климко поспішає додому, хоч як добре йому було у тітки. Там на нього чекають вчителька з немовлям та друг Зульфат з дідусем.
Ось уже Климко бачить рідне місто і поспішає додому. Але раптом на його шляху трапляється солдат, якого переслідує німець з кулеметом. І знову, як і раніше, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, а думає про інших. Він показує солдату, куди той може заховатися. Черга, випущена з німецького автомата, настигає хлопчика. Климко падає, а з пробитого мішка “тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…” Серце починає щемити. Не хочеться вірити, що загинув безкорисливий, сміливий Климко.
І хоча опис бойових дій у творі відсутній, вони супроводжують життя Климка. Починається твір зі смерті дядька Кирила, а закінчується смертю хлопчика.
Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Вражають його витримка і недитяча мудрість, хоча за віком він був нашим однолітком. Для мене Климко став прикладом милосердя, рішучості.