Внутрішній світ ліричного героя (“Весь обшир мій – чотири на чотири”, “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує…”)
“Поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина”. Ці слова написав В. Стус. Їх він підтверджував своїм життям і своєю творчістю.
Стусу завжди боліла доля українського народу. За це він страждав: його заарештовували, переслідували. Помер він також у тюрмі. Біль непорозуміння, духовна міць відчуваються в його віршах. Навіть у тюрмі поет не кидав писати, тому часто в його творах зустрічаються тюремні мотиви. Так, наприклад, вірш “Весь обшир мій…”
Та жди мене. Чекай мене. Чекай,
Нехай і марне, але жди, блаженна…
А вмру – то й з того світу виглядай.
У вірші “Терпи, терпи…” автор розкриває почуття самотності та приреченості. Але він не зрікається своєї долі, бо якщо вже він народився
Ніхто тебе в недолі не врятує,
Ніхто й не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, і стій, допоки скону,
Допоки світу й сонця – стій і стій.
Світ у віршах В. Стуса – це агонія, душевний біль. Але зректися цього болю він не може, бо це – його доля. Ліричний герой у віршах Стуса – це страдник, яким був і поет у реальному житті.