Власні враження від перебування в лісі
Цілими днями Уляна любила блукати в лісі. Її залучала зелена галявина, сонячні промені між дерев. Особливо подобалося їй лежати в траві на галявині, що обступали високі ароматні липи. Галявина нагадувала дівчині маленьке земне озеро, що пахнуло молодою травичкою. Уляна відчувала себе маленькою господаркою в цьому лісі. Допомагала йому: гасила залишений кимсь жар від багаття, щоб уникнути пожежі в лісі. Уляна знала майже кожну рослинку, кожне деревце, що тяглися до сонця. Згадувала дівчинка дедушкину казку
Нібито є в лісі місце, що було самим
Відтоді
От таку дивну казку розповів Уляні її дід. Але йде Уляна через ліс, довго йде, намагається відшукати той завулок, а його всі немає…
Тепер мені рідко вдається вирватися на прогулянку в ліс: те до випускних іспитів потрібно готуватися, то до вступного…
Але, коли я була маленької, ми з родителями часто ходили на прогулянку в ліс. Спускалися з невеликого пагорба нерівною глинистою стежкою і йшли через більшими, залитими сонячними променями смарагдову галявину. Ішли далі й далі повз столітні могутні дуби, між молодих кущів ліщини… І ліс здавався мені таким більшим, таємничим і незбагненним місцем. У минула неділя ми із сестрою все-таки знайшли час небагато прогулятися в лісі. Я не була в нашому лісі майже 2 роки, а він зовсім не змінився, хіба що став ще таємничіше, темніше й могущественнее.
Ми спускалися знайомою нерівною стежкою, і вийшли на знайому тиху зелену галявину. От той самий дуб, якому, напевно, уже не одна сотня років, от високі крислаті липи. Вони теж уже літні, а коштують всі також струнко. От сонячні промені знову грають у зеленому листі… тут нічого не змінилося, тут спокійно, затишно, таємно. Всі, як у дитинстві…