Вірш “До Основ’яненка”
Б’ють пороги; місяць сходить, Де кров ляха, татарина
Як і перше сходив… Морем червоніла…
Нема Січі, пропав і той, Вернітеся!”
Хто всім верховодив! “Не вернуться! –
Нема Січі; очерети Заграло, сказало
У Дніпра питають: Синє море. – Не вернуться,
“Де-то наші діти ділись, Навіки пропали!”
Де вони гуляють?” Правда, море, правда, синє!
Чайка скиглить літаючи, Такая їх доля:
Мов за дітьми плаче; Не вернуться сподівані,
Сонце гріє, вітер віє Не вернеться воля,
На степу козачім. Не вернуться
На тім степу скрізь могили Не встануть гетьмани,
Стоять та сумують; Не покриють Україну
Питаються у буйного: Червоні жупани
“Де наші панують? Обідрана, сиротою
Де панують, бенкетують? Понад Дніпром плаче;
Де ви забарились? Тяжко, важко сиротині,
Вернітеся! дивітеся – А ніхто не бачить…
Жита похилились, Тілько ворог, що сміється.
Де паслися ваші коні, Смійся лютий враже!
Де тирса шуміла, Та не дуже, бо все гине, –
Вірш написаний 1839 р. під враженням від нарису Г. Квітки-Основ’яненка про кошового отамана Чорноморського козацького війська “Головатьш.
Історична довідка. Головатий Антін (Антон) Андрійович (1744-1797) – український військовий діяч. Походив зі старшинської родини. У неповні 13 років потрапляє до Кущівського куреня Підпіль-ненської Січі (1757). На початку 1760-х рр. його було обрано курінним отаманом, а пізніше – полковим старшиною на посаду військового писаря. У складі запорозької делегації Головатий був на коронації Катерини II і отримав пам’ятну срібну медаль. Головатий одним із перших зрозумів, що існуванню Січі в тому вигляді, в якому вона перебувала на початку 1770-х років, приходить край. Намагаючись зберегти все те із Запорозьких Вольностей, що ще можна було зберегти, він у 1774 подав Катерині II і Г Потьомкіну проект реформування Війська Запорозького за моделлю Війська Донського. Після створення Чорноморського козацького війська Головатого було призначено на посаду військового судді, а далі він перебрав на себе керівництво запорозькою флотилією і пішими командами. Серед військових операцій, у яких Головатий проявив найкращі військові здібності, були нічний перехід через Бузький лиман і напад на турецькі селища Аджидол і Яскі, здобуття штурмом фортеці на о. Березань, блокування турецьких сполучень по Дунаю та участь у здобутті фортець Тулча, Ісакча, Кілія, Ізмаїл. Коли козаки-чорноморці вирішили просити Катерину II про надання їм для поселення “Кубанської сторони”, саме Головатий очолив козацьку делегацію, що обумовило успіх місії.
Антін Головатий став кошовим отаманом Чорноморського козацького війська (1797 або 1796-97). Він помер через виснаження і хворобу на 53-му році життя і похований у м. Катеринодарі.
Т. Шевченко, добре знаючи історію України, захоплювався козацьким отаманом Антоном Головатим, навіть намалював його, анотуючи малюнок у листі до Я. Кухаренка: “Стоїть Головатий сумний біля царського Зимнього двірця, позад його Нева, а за Невою кріпость, де конав Павло Полуботок”. Шевченко гадав, зробивши малюнок, відіслати його до Парижа, щоб там його відлітографували.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)