Віра у свій талант (за повістю Степана Васильченка “Талант”)
В історії української літератури Степану Васильченку відведено одне з почесних місць. Виходець з народу, письменник кінця XIX – початку XX століття Васильченко вважав за свій громадянський обов’язок боротися художнім словом за глибоку любов до людини-трудівника. Духовний світ і світогляд письменника формувався серед розкішної природи у великій убогій, але дружній і мирній родині бідного ремісника-шевця Василя Панасенка – батька письменника. А також в семінарії, коли Васильченко разом із іншими студентами таємно співав “Шалійте,
Степан Васильченко був працьовитим. Ще в юності він почав писати щоденник, у якому виливав свої жаль і смуток, гіркі роздуми і пекучі болі. Пізніше він писав новели, п’єси, поезії в прозі, казки, нариси, вірші, поеми, літературно-критичні та публіцистичні статті, рецензії. Та найбільше його талант виявився у жанрі новели, який вимагав максимального заглиблення у психологію, духовний світ героя. Теми своїх творів він брав із життя, яке вирувало навколо письменника. Васильченко мав чутливе серце, яке відгукувалося
Головна героїня новели “Талант” – сільська вчителька Тетяна наділена від природи голосом неабиякої краси. Вона співає в церковному хорі, бере активну участь у театральних виставах, які влаштовувала поміщиця. Дівчина живе піснями, марить театром, горда з того, що за допомогою голосу, гри може володіти людьми. “Дано мені малісіньку іскорку святую… Малісіньку-малісіньку… І освітила вона моє життя біднеє, щастям нагріла моє серце…”. Проста дівчина-селянка, з білою косою, з подряпаними стернею руками, із темним від степового сонця обличчям виявляє величезну любов до мистецтва, не уявляє своє життя без сцени. їй було радісно від того, що має в собі велику силу викликати у людей Душевний трепет, і страшно: а що, коли люди, підкоряючись тільки одному її чарівному голосу, підуть за нею?
Але мріям дівчини не судилося здійснитися. Поміщиця, довідавшись, що її небіж залицяється до сільської акторки, закрила театр і вигнала Тетяну. Міські 4*
Професори-ліберали, які захоплювалися її талантом і обіцяли допомогу, відвернулись. А тут ще й піп почав знущатися і цькувати. Тетяна не бачить виходу, навколо неї утворилася неначе стіна. Бадьора, енергійна, занурена у творчість дівчина втрачає сенс життя і накладає на себе руки.
В образах героя новели Андрія і оповідача письменник втілив гарячу жагу простих людей до знань, до освіти. Обидва вони марять університетом, вірять у свій талант, у свої сили, мріють принести культуру у Село, додому, хоч би і в кропив’яному мішку. Але за тих умов мрії молодих людей нездійсненні. “Куди його, та й куди його проти ночі?” – таким запитанням завершується новела. Образ ночі ™- Це та сила, що душить талановитих українців, не дає їм вирватися із зачарованого кола бідності і несвободи.
Отже головною проблемою повісті “Талант” є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни – співачки – і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті – це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)