Виникнення і розвиток жанру

Про виникнення прислів´їв і приказок у фольклористиці існує багато позицій, які умовно можна звести до двох теорій. Найпоширенішою в наявних підручниках і дослідженнях є думка, побудована на матеріалістично-історичному принципі вивчення фольклору, яка формулює причину виникнення прислів´їв як прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам´яті (наприклад, М. Горький називав прислів´я “трудовими лозунгами давнини”). Однак, важко погодитись, що прислів´я

створювались людьми, подібно до творів інших жанрів. Неможливо уявити також навмисне вкладання життєвого досвіду у певні словесні формули, легкі для запам´ятовування.

Природніше виглядає друга точка зору, висловлювана представниками міфологічної школи фольклористики. Вона пояснює прислів´я як “уламки” інших жанрів народної творчості: замовлянь, байок, казок, легенд, пісень тощо. Таким чином, розуміючи етимологію чи походження паремій, можна простежити період їх виникнення, асоціативне поле, історичні впливи, а загалом – дослідити розвиток усього жанру.

Проникаючи у зміст кожної

приказки, можна побачити, що всі вони належать до різних періодів національної культури, відтворюють еволюцію світогляду народу, фіксуючи не лише історичні, а й етнопсихологічні, релігійні, світоглядні риси різних епох.

Найдавніші за походженням ті вислови, в яких збереглись залишки первісного дохристиянського світогляду: анімізму, тотеміз му, зооморфізму. Вони є відголосками давніх жанрів та магічних обрядів (замовлянь, ворожінь), вірувань, забобонів. Риси анімізму простежуються в прислів´ях і приказках, пов´язаних із людською душею та одухотворенням неживих предметів: “вкласти душу”, “витрясти душу”, “залізти в душу”, “як тіло без душі”, “душа втекла в п´яти” і т. п. Збереглися й елементи язичницького політеїзму – “який бог намочив, такий і висушить”.

Ряд висловів пов´язаний із древніми магічними діями. “Заговорювати зуби” походить від звичаю замовляти зубний біль; “перемивати кісточки” – від обряду перезаховання покійників, під час якого мили кістки, а також перемивання кісток у жертовному могильнику, де вони зберігалися для ворожіння та інших ритуальних дій (люди, що здійснювали цей ритуал, пили міцний напій, а тому говорили багато зайвого, лихословили). З обрядами ворожіння пов´язані приказки “викапаний батько” (для певних магічних дій викапували з воску фігурки людей, з якими здійснювались різні маніпуляції); “сказав, як у воду дивився” (пов´язано з ворожінням по воді, кидаючи в неї камені чи інші предмети – вовну, віск), а також “вилами по воді писано” (первісне значення слова “вила” – кола, що утворювались на воді під час ворожіння, за якими і передбачали Майбутнє ); “пішло за водою”, “як скупаний у мертвій воді”, “як вкопаний” та ін. теж пов´язано з різними магічними маніпуляціями. У прислів´ях відобразилась і магія чисел – 3, 7,13,100: “Сім разів відмір, а один відріж”.

Від давніх вірувань беруть початок вислови, суміжні із забобонами: “Переступити поріг”, “не пускати на поріг” (поріг – за уявленнями – притулок померлих душ, сакральне місце); “сказав би слівце, та піч у хаті” (піч – місце існування духу дому, родинного вогню); “ні пуху, ні пера” (так говорили мисливці перед полюванням, щоб “ввести в оману” духів і тварин і тим самим посприяти вдалому полюванню).

Багато паремій генетично пов´язані з обрядовою творчістю. Так, з весільного обряду походять вислови “підсунути гарбуза”, “годувати гарбузами” (знак відмови при сватанні); “сидить, як засватана”, “подати рушники”, “розплести косу”, “зав´язати хустку” та ін.; з похоронного – “врізати дуба” (труну робили, як правило, з дуба). З календарної обрядовості – “убратися в колодки” (від дня Колодія, яке справляли як свято змужнілих хлопців).

Не менше приказок виокремилось з пізніших жанрів:

Байок:

Пожалів вовк кобилу, лишив тільки хвіст та гриву;

Добрий борщик, та малий горщик;

Вовкові овечі сльози та ін.;

Казок:

За царя Хмеля, коли було людей жменя;

Скоро казка мовиться, та нескоро діло робиться;

За тридев´ять земель;

Хто не робить, той не їсть та ін.;

Легенд: Товчеться, як Марко по пеклу (Марко пекельний);

І ззаду знать, що Хомою звать (Хома невірний);

Анекдотів:

Не мала баба клопоту – купила порося;

Купити кота в мішку;

Бачили, очі, що купували – їжте, хоч повилазьте;

Народних оповідань:

На злодієві шапка горить; Кожен коваль свого щастя;

Пісень:

А в суботу на роботу – то хай іде мама,

А в неділю на музику то вже піду сама;

А в козака кудрі в´ються, а в дівчини сльози ллються.

Гей, хто в лісі, озовися;

Сам п ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю та ін.;

Демонології:

В чорта на кулічках;

Вовкулака, а не людина;

Продав чорту душу; До чорта в зуби та ін.

Однак, можна виділити групу прислів´їв, які утворились осібно від інших жанрів фольклору. Шляхи їх виникнення можуть бути дуже різними. Так, багато висловів з´явилось на основі спостереження за різними життєвими явищами: поведінкою тварин (“як кіт із псом”, “на задніх лапах”, “закусити вудила”, “як мухи до меду”, “битися, як риба об лід”, “мовчати, як риба” та ін.); явищами природи (“вода камінь точить”, “нема диму без вогню”, “яблуко від яблуні далеко не падає”, “з великої Хмари малий дощ”, “причепився, як реп´ях до кожуха” та ін.). Чималий пласт пареміографії утворився на основі розвитку ремесел і суспільних відносин. Ці вислови виникли порівняно пізно, а тому стосуються переважно побуту і відображають реалії матеріального світу: “клин вибивається клином”, “все перемелеться”, “коса найшла на камінь”, “товкти воду в ступі”, “передати куті меду”, “на один кшталт” або “на один штиб” (дерев´яні колодки, що використовувались для виготовлення взуття), “на один аршин” (кравецька міра); “урвалася нитка”, “вивести на чисту воду” (рибу, щоб легше витягнути сітку, не зачепити за водорості); “і кінці в воду” (коли судно відпливає, обрубують линви, кінці падають у воду) та ін.

Частина прислів´їв і приказок виникла на основі певних історичних подій чи епох: “гість не в пору – гірше татарина”, “пусто, як Мамай пройшов”, “Добриня хрестив мечем, а Путята – огнем”, “свої люди – не татари, не дадуть пропасти”, “не розуміє, як турок”, “степ та воля – козацька доля”, “козак з бідою, як риба з водою”, “пропав, як швед під Полтавою” та ін. Деякі з них відображають давні закони та звичаї: “з ним каші не звариш” (в часи Київської Русі на знак укладання мирного договору два ворожі табори сходились і разом варили в одному котлі і їли кашу; а на деяких територіях подібний звичай існував під час укладання шлюбного договору); “піднести печеного рака” (знак відмови); “залити за шкіру сала”, “здерти шкіру” (способи катування) та ін. На окремих приказках позначились і деякі міжнаціональні взаємини і впливи. Наприклад, вислів “підсунути свиню” походить з часів історичних зв´язків українців із мусульманами, яким Коран забороняє їсти свинину, – їм підсували свинину, щоб з них насміятись.

Найближчі до сучасності приказки, в яких зафіксовані певні суспільні відносини, реалії соціального життя, абстрактні поняття: “правда і в морі не потоне”, “доля чумацька гірка, щастя щербате”, “срібло-злото заведе в болото”, “двоє б´ються – третій користає”, “один за всіх і всі за одного”, “як замість судді гроші, не чекай правди”, “за добре діло стій до кінця сміло” та ін. До найновішого пласту належать ті зразки жанру, в яких ідеться про моральні якості людей, психічні стани тощо: “совість спати не дає”, “сльозами горю не поможеш”, “що в тверезого на думці, те в п´яного на язиці”, “краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти” та ін.

Хибна думка, що прислів´я та приказки – це дуже стійкий жанр, що майже не піддається жодним змінам і впливам. Як бачимо з наведених прикладів, цей жанр більше, ніж інші, відкритий для запозичень з різних сфер людського життя; з плином часу наповнювався новими формами, темами, художніми засобами.