Роман Альбера Камю “Чума” – це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі. У цьому місті, як і в інших містах світу, люди багато працюють, але в житті їх цікавить тільки комерція, гроші. Втіхи, розваги, кохання, спілкування з друзями вони відкладають на суботу і навіть не здогадуються, що десь є зовсім інше життя. Серед людського натовпу в Орані особистість почуває себе одинокою, хворий чи помираючий там по-справжньому самотній. Одного квітневого ранку доктор Ріс звернув увагу
на мертвого щура в себе на сходах, а на вулиці побачив ще одного. “Гризун спинився, ніби шукаючи рівноваги, перекрутився на місці і, кволо писнувши, упав додолу; з його вищиреного писка бризнула кров”. Лікар зацікавився цим випадком і вирішив об’їхати найубогіші квартали околиці. Серед сміття, між бочками з покидьками Ріє побачив десятки щурів, що валялися на купі лушпайок та брудного ганчір’я. Через кілька днів щурі вже і вдень зграями виходили з підвалів, погребів, щоб, покрутившись довкола себе, сконати на місці. А потім почали хворіти й помирати люди. Смерть спочатку прийшла у найбідніші квартали,
а за кілька днів, коли смертних випадків побільшало, лікарі зрозуміли, що у місті епідемія чуми. “Доктора Ріє, як і інших співгромадян, чума захопила зненацька”. Він ще вагався, не хотів вірити у можливість епідемії, але факти говорили самі за себе. Смерть стояла на порозі кожного будинку, і Ріє зрозумів, що зневірі, непевності, ваганню, страху він протиставить повсякденну працю. Доктор Ріє наполіг, щоб префектура скликала санітарну комісію і вжила запобіжних заходів проти поширення чуми. Місто об’явили закритим. Різні люди по-різному сприйняли цю звістку. Заїжджий журналіст Рамбер не мав нічого спільного з цим містом, тут застряв зовсім випадково. Десь далеко його чекає кохана жінка, і Рамбер вирішив будь-що вирватися з міста, але з часом розуміє, що “соромно бути щасливому одному”. Жителі Орана неохоче вступали до добровільних дружин, створених для боротьби з чумою. Але були люди, які самовіддано допомагали доктору Ріє. Тару – революціонер, який багато років провів у боротьбі за права знедолених, з часом зрозумів, що не має права вбивати людей навіть в ім’я найвищої ідеї. Він розірвав усякі стосунки із друзями-повстанцями й оселився в далекому Орані. Декілька довгих місяців Тару, щодня мужньо дивлячись смерті в лице, віддавав увесь свій запал, енергію, чималий досвід боротьбі за людське життя. Учений-єзуїт отець Паклю у своїх проповідях говорив, що Господь послав епідемію очистити від скверни місто, що потонуло в гріхах, відокремити праведних від винних. Але чума ніби знущається з усіх його тлумачень: вона минає порочних і карає безгрішних. Смерть безвинної дівчинки вразила єзуїта, і він включається в боротьбу з епідемією, самовіддано виконує найнебезпечніші доручення лікарів. Найдрібніша людина з юрби, невдаха у всьому Гран так само, як і Ріє, сповідує стоїчну віру. “Чума тут, треба захищатися, усе ясно”. Доля була несправедливою до нього, але цей незрозумілий для всіх дивак переконаний, що не треба піддаватися зневірі, у будь-якій ситуації треба боротися, і тоді біда відступить. Не всі жителі Орана піднялися на боротьбу з епідемією. Ллє приклад тих, хто не побоявся ризикнути своїм життям, показував, що люди не повинні втрачати надію, хилитися під тиском лиха. У ситуації, коли емері і. мигає на кожного, тільки робота, виконання свого обов’язку дадуть можливість не тільки вистояти, а й підтримати у біді ближнього.
